На главную страницу
 
Главная
О нас
Новости
Обсуждения
Обьявления
База знаний
Поиск
Карта сайта
Комментарии
Интервью
Аналитика
Рейтинги
Поиск по сайту

Обсуждения / Интервью / Интервью

Вячеслав Черняховський: Держава повинна формулювати лише основні принципи й підходи, а не розробляти детальні умови страхування

Версия для печати Версия для печати
29.01.2020 

Перевірки підприємств щодо пожежної безпеки вже давно стали формальною процедурою. Контролери, за словами підприємців, знаходять найменші порушення нормативних вимог (а деякі правила настільки далекі від практичного застосування, що їх просто неможливо дотримувати), котрі стають вагомою підставою до поборів. Відтак, з одного боку, порушення не ліквідовують, з іншого – корупційний механізм продовжує існувати. Але найголовніше – не зменшується кількість пожеж. Яку роль у мінімізації ризиків суб’єктів господарювання може зіграти страхування, розповідає генеральний директор Асоціації "Страховий бізнес" Вячеслав Черняховський.

– Завдання держави – захистити громадян від негативних впливів техногенних і природних катастроф, попередити ДТП або зменшити їхню кількість, покращити медичне обслуговування, впроваджувати профілактичні заходи проти епідемій тощо. Тобто перейматися соціальними функціями. Однак, коли фахівці придивилися до нинішньої ситуації щодо захисту населення, вчиталися у Кодекс цивільного захисту, зрозуміли: проблема не лише у тім, аби зменшити кількість пожеж, зокрема, на об’єктах з незначним і середнім ступенем ризику, ще треба надавати фінансову підтримку постраждалим від пожеж громадянам та підприємцям.

Як відомо, до цієї категорії належать малі й середні підприємства: перукарні, ательє, аптеки, кав’ярні, ремонтні майстерні, магазинчики, торговельні павільйони тощо. Тобто приватні об’єкти, що підлягають перевірці, бо мають певні пожежні ризики. Якщо якийсь кіоск згорить – це, передусім, проблема його власника, який втратив товар та інше майно. Держава не дуже переймається цим, мовляв, порушив правила пожежної безпеки – розбирайся сам. Особливо, коли не застрахував заздалегідь своє власне майно. Iнша справа, коли вогонь перекинеться на сусідні кіоски і постраждають невинуваті підприємці або травми отримають покупці чи інші відвідувачі. Держава мусить дбати про їх захист, відтак, постає питання – хто і як буде компенсувати їм збитки та витрати на лікування, за чий рахунок це робити? Той, з чиєї вини сталася пожежа, може виявитися неплатоспроможним, бо сам втратив товар, цінне обладнання, які за рішенням суду могли бути розпродані, а отримані кошти передали б для компенсації збитків іншим постраждалим. Відповідь одна: треба запроваджувати механізм фінансових гарантійна на випадок таких ситуацій. Відтак держава згадала про страхування і почала оновлювати законодавчу базу. Нині робоча група при ДСНС вдосконалює законопроект, яким буде внесено зміни до Кодексу цивільного захисту. Попередній варіант, як відомо, новий парламент без розгляду повернув авторам на доопрацювання.

– Які новації передбачає законопроект?

– Скажімо, розробники пропонують статтю 49 викласти у такій редакції: "страховий захист майнових інтересів суб’єктів господарювання і громадян від шкоди, яка може бути заподіяна внаслідок надзвичайних ситуацій, небезпечних подій або проведення робіт і запобігання наслідків надзвичайних ситуацій". А також розширити саме поняття "страхування", зазначивши, що це – повне або часткове відшкодування саме страховими компаніями за суб’єктів господарювання тої шкоди, яка може бути заподіяна з вини таких суб’єктів господарювання, майну чи здоров’ю третіх осіб, а може й навколишньому середовищу внаслідок таких небезпечних подій на об’єктах нерухомості, де є діяльність цих суб’єктів господарювання. Як бачимо, з ухваленням законопроекту з’являться законні підстави для того, щоб у разі неплатоспроможності винуватця пожежі, відшкодування здійснила страхова компанія. Крім того, у статтю 66 пропонується додати цілий розділ, що містить важливу тезу: якщо суб’єкт господарювання з середнім або незначним ступенем ризику застрахує відповідальність перед третьою особою, його перевірятимуть не так часто – раз на 6-10 років.

– Чи влаштовують такі зміни у цілому страхові компанії?

– Не зовсім. Попередній варіант розробляли надто поспішно аби вкластися у терміни подання до профільного парламентського комітету. Зі старого варіанту у новий потрапило положення про те, що виплата здійснюється при завданні шкоди життю та здоров’ю не за Цивільним кодексом України (статті 1195, 1198-1201), а більше схоже на підхід у постановах Кабміну щодо обов’язкового страхування від нещасного випадку (тобто, у фіксованих відсотках від страхової суми). Але ж страхування цивільної відповідальності базується на зовсім інших принципах – саме на принципах, закладених у Цивільному Кодексі, коли компенсація для постраждалих розраховується за однаковим принципом незалежно від того, мав винний страховий поліс або сплачує компенсацію за рішенням суду! Скажімо, треба визначити розмір збитків, витрати на лікування, втрачений дохід (доки людина перебуває на лікарняному) тощо. Сподіваємося, що законопроект доопрацюють і приведуть у відповідність з іншими нормативно-правовими актами, а також врахують наші пропозицій. Зокрема, ми пропонуємо деякі новації, які запозичені з міжнародних конвенцій, коли визначається певна мінімальна сума компенсації постраждалим або їх родичам. Такі суми від 15 до 150 мінімальних зарплат (70,8-708,5 тис. грн.) (мінімальний розмір отримають ті, хто не може підтвердити офіційний дохід, тобто для отримувачів зарплати "у конвертах"). За втрату працездатності – від 10 до 150 мінімальних зарплат (47,2-708,5 тис. грн.). Ця сума, разом із виплатами з державних соціальних фондів, цілком пристойна, аби підтримати людину, що постраждала, або сім’ю загиблого. А загальну страхову суму щодо об’єктів з незначними і середніми ступенями ризику пропонуємо збільшити до 2 тис. та 3 тисяч мінімальних зарплат відповідно (9,4 млн. грн. та 14,2 млн. грн.), що дозволить задовольнити вимоги всіх постраждалих, незалежно від майнового стану винного у пожежі. Тобто, основне завдання – зробити компенсацію постраждалим суттєвішою: першочергово планується здійснювати виплати шкоди життю та здоров’ю третьої особи та витрат на її лікування, збитки майну фізичних осіб та фізичних осіб-підприємців будуть виплачуватися у другу чергу, а збитки майну юридичних осіб та навколишньому середовищу – у третю чергу.

– Чому ж тоді представники ДСНС іноді нарікають на пасивність страховиків, їхнє небажання брати участь у розробленні тих чи інших документів?

– "Не скажу за всю Одесу", але коли ДСНС звертається до нашої Асоціації, завжди надаємо пропозиції чи зауваження щодо вдосконалення нормативно-правової бази, активно дискутуємо з приводу подальшого розвитку цієї сфери. Остання така зустріч відбулася у листопаді під головуванням одного з заступників очільника МВС, за участі керівництва Служби.

– Чи не варто розширити перелік обов’язкових видів страхування?

– Ми проти цього, адже такі обов’язкові види треба узаконювати окремою урядовою постановою, що не відповідає ринковим вимогам. Для прикладу, візьмемо пожежу на сумнозвісній нафтобазі у Василькові. Самі ємності не були застраховані, підприємство мало поліс лише за одним обов’язковим видом. На той час діяла Постанова Кабміну №1178 від 16 листопада 2002 р.: страхові суми були прив’язані не до мінімальної заробітної платні (як ми сьогодні пропонуємо), а до неоподаткованого мінімуму (тобто, 17 гривень). У 2002 році за тодішнього курсу (5,35 гривні за 1 долар) страхова сума – загальний обсяг страхових виплат була досить солідною. Але у 2014 році (коли сталася пожежа) долар подешевшав на 10 гривень і страхова виплата не покрила збитків. Отож, через два роки після пожежі КМУ довелося приймати зміни до Постанови та суттєво збільшувати страхові суми від 4 до 11,5 мільйонів гривень залежно від ступенів ризику. Регулювання цієї сфери постановами Кабміну погане тим, що потім такі норми "костиніють" і змінювати їх дуже важко. До того ж КМУ заздалегідь не може точно визначити страхові платежі з урахуванням всіх обставин, що є у конкретного підприємця, тому такі загальнодержавні методи ціноутворення призводять до великих похибок та збільшення видатків у підприємців при укладанні договорів страхування.

– Де межа втручання держави у цю сферу гарантування компенсацій чи подібного страхування?

– Держава повинна формулювати лише основні принципи й підходи, а не розробляти детальні умови страхування. Цим мусять займатися професіонали-практики. Адже, як відомо, запровадження універсального механізму для іпотечного кредитування урядовою постановою нічим хорошим не закінчилося – неможливо у такому документі передбачити усі аспекти. Скажімо, правила зі страхування нерухомості можуть займати 100-150 сторінок, тому що мають безліч спеціальних додатків щодо різних типів матеріалів, конструкцій, оздоблень тощо. Це не формат урядової постанови. Ми – за європейський підхід, коли держава визначає лише основні правила гри. Приміром, визначає мінімальні страхові суми. А далі компанії і підприємці домовляються між собою про деталі, в тому числі і скільки саме треба сплачувати коштів. Тоді почнуть працювати ринкові механізми, з’явиться чесна конкуренція. Як, наприклад, сьогодні відбувається купівля автомобіля за банківські кредити з обов’язковим страхуванням на користь фінустанови. Кабмін не визначає розмір тарифів, страхових сум, ризиків, лише висуває вимогу – наявність виплат банку на покриття залишку кредиту при знищенні транспортного засобу або на ремонт авто при його відновленні. Про усе інше домовляються між собою банк, страхова компанія і клієнт.

– Відомо, що у ЄС навіть добровільне страхування має майже невідворотній характер, адже з незастрахованим об’єктом ніхто не захоче мати справу, наприклад, той самий банк?

– Так, у європейських країнах розвинута корпоративна культура, що змушує власників чи інвесторів страхувати як окремі об’єкти, так й бізнес взагалі. Однак, там також існують обов’язкові види, що закривають соціальні питання, зокрема, автоцивілка, страхування відповідальності роботодавця перед найманим працівником, відповідальності перевізника перед пасажирами чи виробника продукції (надавача послуг) за її якість. В Україні корпоративна культура лише народжується. Діє загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку, у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності. Цією сферою керує Фонд соціального страхування, гроші до якого надходять від роботодавців. Також чинна Постанова КМУ про обов’язкове страхування пасажирів. На жаль, вона стосується лише пасажирів приміського, міжміського та міжнародного транспорту, а користувачі метрополітену, таксі, маршруток, автобусів у містах лишаються незахищеними.

– Але ж треба зважати на менталітет більшості наших підприємців, які поки що не довіряють страховим компаніям або вважають, що лихо обійде їх стороною?

– Розраховуємо на те, що з часом вони більше дбатимуть про власний бізнес. Змушувати їх це робити за допомогою якихось примусових інструментів, зокрема, обов’язкового страхування – погана ідея. Адже, як декларує керівництво держави, ми крокуємо у ЄС, а там така практика відсутня. Крім того, примус до чогось руйнує конкуренцію і породжує корупцію. Скажімо, взяти хоча б те саме обов’язкове страхування пасажирів на міжміському транспорті. Впродовж перших років виплати становили 4-5% від усіх зібраних коштів. Проте більше половини зібраних з пасажирів коштів – а це десятки мільйонів гривень щороку – страхові компанії перераховували до "Укрзалізниці" та інших перевізників у країні під видом "на підвищення безпеки", але без реального контролю цільового використання цих коштів в подальшому.

Звичайно, не обійтися без роз’яснювальної роботи за допомогою вітчизняних ЗМI. Готові розповідати потенційним клієнтам усі вигоди від добровільного страхування. Що для об’єктів з середнім та незначним ступенем ризику буде зменшено регуляторний вплив, тобто, мінімізована кількість перевірок. Це також дасть економію державних коштів, які йшли на перевірки. А коли разом з ДСНС будемо регулярно оприлюднювати детальну інформацію про пожежі, постраждалих і вчасне відшкодування їм збитків (без регресних позовів до винуватців) – підприємці почнуть ще активніше користуватися таким ринковим інструментом.

Щодо недовіри... Як на мене, вона швидко мине, коли система запрацює так, як треба. Адже виплати потерпілим за договорами страхування відбуваються постійно. Можливо загальні суми ще невеликі, але вони безпосередньо залежать від кількості угод. Можу привести приклад страхування автоцивільної відповідальності, коли за рік виплачується біля 2,5 мільярдів гривень по майже 140 тисячам наслідків ДТП, в який теж не дуже вірили автовласники у перші роки, а сьогодні він став основою цивілізованого вирішення питань на дорозі, і вже всі забули, як колись власникам авто, винним у ДТП з декількома постраждалими, було необхідно продавати своє житло, щоб розрахуватися.

Компаніям не вигідно ошукувати потерпілих, бо це шкодить їхній репутації. Безперечно, буде ретельна перевірка усіх документів, експертні висновки тощо, але це стандартно для отримання будь-якої виплати. Крім того, слід пам’ятати: незастраховані об’єкти – це прямі збитки для економіки держави. Так за 2018 рік тільки на об’єктах, що підлягають контролю, сталося 22,3 тис. пожеж, загинуло 446 осіб, а прямі та побічні збитки перевищили 13 мільярдів грн. Адже часто після пожеж підприємці не можуть відновити виробництво через брак коштів та втрату у вогні своєї власності, товарів та устаткування. Тож найкращий вихід для них – страхування.

– Яка динаміка звернень суб’єктів господарювання до страхових компаній?

– Торік загалом укладено 2 мільйони 50 тисяч договорів страхування майна від вогню та стихійних лих. Фізичними особами – 1 мільйон 990 тисяч, юридичними особами – 58 тисяч. Крім того, ці дві категорії клієнтів отримали майже 2 мільярди гривень страхових виплат за раніше підписаними договорами. За 9 місяців нинішнього року застрахувалися від пожеж 43 тисячі юридичних осіб і трохи більше 1 млн. фізичних осіб. Тобто, динаміка не дуже обнадійлива, що одразу позначилося на виплатах – за 9 місяців 2019 року фізичні і юридичні особи отримали 134,2 млн. грн., що менше, ніж у 2018 році, коли за рік біло виплачено 262,4 млн. грн. страхового відшкодування.

– Серед них більше вітчизняних структур чи іноземних компаній?

– Iноземці, зазвичай, у цьому плані дисциплінованіше, адже страхування майна – це корпоративна вимога. На Західній Україні поляки купили місцеве підприємство. Під час оформлення угоди з’ясувалося, що воно не застраховане. Покупці миттєво припинили процес, а угода, звичайно, не відбулася доки не уклали договір страхування. Вітчизняні підприємці страхували майно здебільшого у минулі роки, коли за кредитні кошти купували нове обладнання для модернізації та реновації виробництва. Сьогодні, через економічні негаразди в країні, брак обігових коштів, професійного ризик-менеджменту, зношеність основних фондів, кількість таких звернень зменшилася.

– Хто ретельніше визначить пожежні ризики під час перевірки: працівник страхової компанії чи пожежний інспектор?

– Великої різниці немає і не повинно бути, адже обидва фахівця перевіряють за одними стандартами, придатність спрацювати систем попередження та протипожежного захисту, поінформованість працівників відповідно до дій при виникнення пожежі. Якщо пакет документів сформовано так, як треба, перевіряючим не треба цілий день блукати приміщеннями, рахуючи кількість вогнегасників. Треба зобов’язати усіх суб’єктів господарювання мати, щось на кшталт, паспорта об’єкта, де було б зазначено адреса підприємства, площа території, план-схема розташування приміщень, евакуаційних виходів, системи пожежогасіння (їхні види, дата монтажу і початку експлуатації), кількість і типи датчиків, куди виведено сигналізацію, де розміщені первинні засоби пожежогасіння, дата їх виготовлення, встановлення і технічного обслуговування тощо. Такі паспорти, разом із договорами про страхування (із зазначенням компанії, суми страхового полісу, терміну дії), поєднувалися у єдиній базі даних ДСНС або децентралізованих базах даних страхових компаній з однією точною доступу у ДСНС. Iнспектори чітко розуміли: якщо інформація про того чи іншого суб’єкта господарювання відсутня, його можна сміливо занести у план перевірок.

Можливо, у страховиків більше підстав підійти до перевірок ретельніше, бо відповідають вони власними коштами. Але, якщо пакет документів, повторюю, сформовано ретельно, ніхто не витрачатиме час на додатковий фізичний огляд об’єкта. Взагалі вважаю, що майбутнє – за віддаленими обстеженнями через клієнтський електронний кабінет. Бурхливий розвиток IТ-технологій спонукатиме ефективніше використовувати телематичні методи. Наприклад, власник об’єкта міг би зафіксувати на смартфон внутрішній стан приміщень та евакуаційних виходів, систем протипожежного захисту, їхніх окремих елементів (наприклад, датчиків), розміщення вогнегасників і разом з відсканованими документами надіслати пожежному інспектору чи у страхову компанію. Звичайно, не йдеться про повну відмову від планових (чи позапланових) перевірок: держава мусить час від часу контролювати, як самих перевіряючих, так і пожежну ситуацію на об’єктах. Але телематика допоможе значно зменшити частоту візитів контролерів, зекономить час і кошти. Йдеться про те аби підприємець був зацікавлений у безпечній ситуації на своєму об’єкті.

– А як бути з перевіркою знань і навичок персоналу?

– Для персоналу важливо не так вміти користуватися вогнегасниками (у критичних ситуаціях більшість людей, як правило, забувають те, чому їх колись вчили), як зберігаючи спокій, швидко евакуюватися з приміщення і зателефонувати рятувальникам. Мені важко уявити, скажімо, перукарку, провізора чи офісну секретарку, які, побачивши полум’я, кидаються до першого ліпшого вогнегасника і починають героїчно гасить осередок загоряння. Для них головне – повідомити пожежну охорону: чим раніше рятувальники отримають сигнал, тим швидше дістануться місця надзвичайного випадку, тим меншими будуть збитки. Адже у більшості випадків такого самостійного гасіння, рятувальникам потім доводиться докладати значно більше зусиль і ресурсів аби приборкати "червоного півня". Непідготовленій людині важко оцінити, який саме матеріал горить, як швидко розповсюджуватиметься полум’я, наскільки небезпечний дим. А відповідальному за протипожежний стан на об’єкті краще дбати про те, аби евакуаційні виходи не були захаращеними і на перших поверхах віконні решітки відкривалися без проблем.

– Чи може страхова компанія регулювати рівень пожежної безпеки на підприємстві за допомогою збільшення страхових платежів у полісі?

– Однозначно. Однак, існують певні обмеження щодо страхових платежів. Звичайно, можна б було взяти з клієнта з не дуже гарним станом пожежної безпеки не 10-20, а 50-80 тисяч гривень щорічного внеску. Але якщо рівень пожежного ризику на його об’єкті зашкалює – краще взагалі відмовитись від співпраці, бо страховики ризикують не тисячами, а мільйонами та десятками мільйонів гривень. Є таке поняття у професійних колах – "ризик-апетит", тобто, прийнятний рівень ризику для страхової компанії. Спробуйте сьогодні застрахувати дерев’яний будинок, що опалюють дровами! Жодна солідна компанія не візьметься за це, бо надто великі ризики, роботи багато, а фінансовий зиск – мізерний. На наш погляд, страхування підприємства з незначним ступенем ризику із страховою сумою в 9-10 мільйонів гривень мусить коштувати до 10-15 тисяч гривень на рік. Кошти невеликі з огляду на те, що тривалий час власник ще й буде убезпечений від перевірок. Відтак, ніхто не вимагатиме від нього хабарів, тобто, додаткових витрат. Більше того, якщо станеться пожежа, він не відповідатиме своїм рухомим і нерухомим майном перед постраждалими – збитки відшкодує страхова компанія.

– Скільки треба часу і яких саме нормативно-правових актів, аби в Україні запрацювала повноцінна система страхування суб’єктів господарювання від пожеж на кшталт європейської?

– Кожна країна вирішує проблеми, пов’язані з надзвичайними ситуаціями і компенсаціями постраждалим, по-своєму – зважаючи на національні особливості, менталітет мешканців. У Каліфорнії, наприклад, діють спеціальні фонди, що частково покривають збитки від пожеж. У країнах, які страждають від частих повеней або землетрусів, працюють інші аналогічні структури, що компенсують витрати жителям або частково компенсують витрати страхових компаній, які б інакше або відмовилися страхувати у тій місцевості, або ціни були б не підйомними для більшості мешканців. Нам необхідно реформувати систему корпоративного управління на підприємствах, змінити підхід до ризик-менеджменту, впроваджувати внутрішній аудит. Чому держава, як власник, часто не страхує підконтрольні підприємства. Бо оперує величезними бюджетними коштами і може, у разі лиха, сама покрити збитки. Як на мене, страхування потрібне не так дуже багатим, як умовно бідним суб’єктам господарювання, котрі володіють не десятками, а одним якимось об’єктом – приміщенням, магазином, цехом тощо. Сьогодні страхова галузь здатна обслужити у 5-10 разів більше клієнтів. Скажімо, увесь житловий фонд, що налічує приблизно 30 мільйонів приватизованих квартир та будинків. Натомість реально маємо лише кілька мільйонів договорів страхування. Через низькі доходи та невелику фінансову грамотність люди поки що не готові сплачувати щомісяця по 100-200 гривень за страхування свого житла. Тим часом, середній вік житлового фонду наближається до 50 років. Не краща ситуація і у транспортній сфері. Вітчизняний автопарк налічує понад 7 мільйонів автомобілів і лише 5% автотранспортних засобів в Україні мають вік менше 10 років, середній вік автопарку країни перевищує 21 рік.

При цьому не втрачаємо оптимізму та разом з ДСНС та депутатами робимо можливим запровадити, сподіваюсь, вже у 2020 році, нові підходи для страхування відповідальності підприємців, які зможуть оцінити привабливість таких страховок, а це дасть також поштовх у страхуванні вже їх власного бізнесу, транспорту, а також себе та співробітників.

«« Вернуться на первую страницу раздела



Администрация сайта не всегда разделяет мнение авторов чьи статьи размещены на ресурсе.
При использовании материалов сайта гиперссылка www.insurancebiz.org обязательна.
© 2006–2009 Ассоциация Страховой Бизнес