У Брюсселі презентували неіснуючий закон про страхування воєнних ризиків

Минулого тижня в Брюсселі відбулася конференція з ініціативи Єврокомісії, де українські чиновники з Нацбанку та Міністерства економіки презентували — цитуємо — «розроблений спільно законопроект про страхування воєнних ризиків», який нібито має захистити інвесторів, активізувати фінансування бізнесу та стати частиною нової архітектури економічної безпеки. Саме так вони повідомили європейським партнерам.

Проблема в тому, що ніякого прийнятого чи навіть погодженого законопроекту в Україні не існує. Навпаки: законопроект №12372, який НБУ і Мінекономіки подавали до Комітету з питань фінансів, податкової та митної політики, було фактично провалено — після нищівної критики на засіданні робочої групи 26 червня 2025 року. Документ не потрапив до порядку денного Верховної Ради, не розглядався на Комітеті і не був винесений на жодне голосування.

Попри це, делегація у складі понад сьомі осіб — за бюджетні кошти — вирушила до Брюсселя, щоб переконати ЄС у зворотному. І жодного представника професійного страхового ринку у цій місії не було. Від Нацбанку Україну представляв Сергій Савчук — директор департаменту методології регулювання небанківських фінансових установ. Людина з банківського сектору, яка, за нашими джерелами, не має жодного досвіду у сфері страхування.

Що насправді сталося з законопроектом №12372?

Законопроект №12372 було розроблено Національним банком України спільно з Міністерством економіки у 2024 році. Його повна назва: «Проект Закону про систему страхування воєнних ризиків». Формально він мав на меті створити механізм державної гарантії для покриття ризиків втрат, спричинених воєнними діями.

Проте на засіданні робочої групи при Комітеті ВРУ (26 червня 2025 року), куди були запрошені представники страхового ринку, цей документ зазнав нищівної критики з боку фахівців.

Основні зауваження до законопроекту були наступними:

• Відсутність реального механізму перестрахування: документ передбачав роль держави як «страховика останньої інстанції», однак не описував, як формуються резерви, за рахунок чого компенсуватимуться збитки, і хто здійснюватиме перестрахування — Lloyd’s, МФК, інші?
• Ігнорування професійного ринку: ані НАСУ, ані ФСПУ, ані великі страхові компанії не були залучені до розробки тексту. Ринок був поставлений перед фактом.
• Спроба створити монополію або квазідержавну структуру: у проекті закладалась можливість створення окремого «державного страховика» або агенції, яка буде централізовано оперувати всіма страховими воєнними ризиками — без конкуренції та прозорості.
• Підміна понять: замість створення умов для ринку воєнного страхування, НБУ намагався вбудувати механізм «гарантій» у вже існуючі нормативи валютного контролю, що суперечить і європейській, і страховій логіці.
• Відсутність економічної моделі: ніяких розрахунків, сценаріїв, таблиць очікуваних збитків/виплат, аналізу моделей Ізраїлю, Японії, Франції чи Польщі — лише абстрактні фрази про підтримку інвестора.

Після обговорення законопроект був відхилений і не включив його до розгляду. Жодних офіційних подань до сесійної зали не було. Фактично, він був знятий з порядку денного.

Попри це, НБУ і Мінекономіки продовжують презентувати його в Брюсселі як "готове рішення", що, на їхню думку, відповідає очікуванням ЄС, МВФ і Світового банку. Тим самим, на нашу думку, відбувається свідоме введення в оману міжнародних партнерів.

Монтаж реальності: як влада створює ілюзію рішення

В інформаційному просторі формується паралельна картина, у якій українська влада нібито активно просуває питання страхування воєнних ризиків і вже має законопроект, що здатен вирішити проблеми інвесторів. Насправді ж ми маємо справу з імітацією рішень, де реальний стан справ замінено презентаціями, евфемізмами й мовчанням.

1. Уявна міжнародна підтримка

НБУ і Мінекономіки заявляють про "консультації" з міжнародними партнерами — Світовим банком, МВФ, Lloyd’s. Але:

• немає жодного оприлюдненого документа, листа чи оцінки від цих інституцій;
• на засіданні робочої групи 26 червня представники регулятора не змогли надати жодного підтвердження консультацій, окрім загальних фраз.

Таким чином, міжнародна підтримка перетворилася на ритуальне прикриття — її наявність декларується, але не доводиться фактами.

2. Брюссельська вистава

У липні 2025 року представники НБУ та Мінекономіки взяли участь у конференції Єврокомісії щодо страхування інвестицій. Цю поїздку вже охрестили «місією оптимізму», адже:

• делегація була великою, але не представницькою для галузі: не було жодного авторитетного фахівця зі страхового ринку;
• жоден з присутніх не мав глибокої спеціалізації в питаннях перестрахування, воєнного страхування або фінансових гарантій;
• у презентаціях делегації законопроект №12372 подавався як уже схвалений і погоджений — що не відповідає дійсності.

Інакше кажучи, у Брюсселі демонстрували рішення, якого не існує, і яке було критично розгромлене експертами на фаховій робочій групі в Києві.

3. Двоїстість комунікації: мовчання тут — впевненість там

Показово, що в Україні ані НБУ, ані Мінекономіки не ведуть публічної дискусії щодо цього законопроекту. На офіційних ресурсах — тиша. Жодних брифінгів, обговорень, консультацій із професійною спільнотою.

Зате у Брюсселі складається враження цілком іншої реальності — там представники влади демонструють "просунутий процес" і "консенсус з ринком", якого фактично не існує.

Як має бути: ринок, довіра, страхування замість субсидій

Україна — не перша країна, що опинилась перед необхідністю страхування інвестицій у період воєнних ризиків. Прецеденти існують. І саме на цих прецедентах будуються сучасні ефективні системи страхового захисту — з урахуванням ролі ринку, держави й міжнародних партнерів.

Ключове слово тут — довіра. Не «державна програма», не «монопольна агенція», а довіра між учасниками: страховиками, інвесторами, державою та міжнародними перестраховиками. І ця довіра неможлива без правил, що однаково зрозумілі всім і не змінюються залежно від політичної волі.

У міжнародній практиці вже давно встановлена базова архітектура таких механізмів:

• Приватні страхові компанії покривають ризики, які піддаються об’єктивній оцінці та аналізу (в першу чергу — в умовно безпечних регіонах, з відстанню від лінії фронту, наприклад, понад 100 км).
• Міжнародні перестраховики приймають на себе частину ризику через пулові механізми та співстрахування.
• Держава бере на себе два елементи: (1) покриття надзвичайних, системних ризиків, які ринок не може обробити самостійно; (2) організацію спеціального фонду або податкового механізму для співфінансування.
• Механізм підтримки не через створення нової установи з чиновницьким апаратом, а через субсидіювання страхових премій (як це робить Ізраїль), тобто компенсація частини вартості страхування для критичної інфраструктури, інвесторів або МСБ.
• Незалежна експертиза і відкритість — через залучення міжнародних гравців (OECD, Бернський союз, Lloyd’s, донори), які підтверджують якість рішень, а не створюють ілюзію міжнародної підтримки.

Замість того щоб направляти бюджетні кошти на створення нових структур, посад, зарплат, відряджень і піару, їх варто було би скерувати на співфінансування премій, перестрахування ризиків, створення правової бази для довіри. Це дешевше, ефективніше і прозоріше.

Нарешті, критично важливо, щоб роль регулятора була чесною і технічною. Регулятор не має «змагатися» з ринком або створювати структури для себе. Його завдання — забезпечити рівні правила гри, оцінку ризиків, фінансову стійкість і прозорість. Коли ж регулятор стає учасником гри — довіру втрачено.

Саме так побудовані ефективні системи страхування політичних і воєнних ризиків у десятках країн світу — з урахуванням українського контексту, з українським досвідом війни, але не з українською традицією ручного управління.

Що потрібно зробити — покроковий план запуску реформи

Настав час припинити імітацію діяльності та перейти до справжнього реформування підходу до страхування воєнних ризиків. Україна потребує прозорої, гнучкої та ринкової моделі, яка працює в умовах війни, а не лише виглядає добре в презентаціях для донорів. Ось покроковий план дій, який не вимагає роками чекати на ідеальний закон — його можна запускати вже зараз.

Крок 1. Публічна відмова від ідеї створення державного «страховика»
Модель, яку просувають в уряді — створення «спеціальної» установи з функціями страхування та регуляції — є хибною в самій своїй суті. Це створює конфлікт інтересів, породжує нову бюрократію та ставить під загрозу прозорість ринку. Україні не потрібна «Укрвоєнстрахкомпанія». Потрібне довгострокове рішення, яке базується на приватному секторі та принципах ринкової конкуренції.

Крок 2. Запуск добровільного пілота разом із готовими страховими компаніями
На ринку вже є гравці, які мають експертизу, фінансову спроможність і готовність працювати з воєнними ризиками в межах чітко визначених територій та типів об'єктів. Такий пілот не потребує спеціального закону — лише нормативної ясності та політичної волі.

Крок 3. Визначення чітких меж: зони страхування, типи об'єктів, ризики
Немає потреби покривати всю країну чи всі типи майна одразу. Доцільно почати з відносно безпечних зон (100+ км від лінії фронту) та стратегічно важливих активів — складські запаси, логістичні хаби, енергетика, агробізнес. Ключ — в управлінні ризиком, а не в популізмі.

Крок 4. Створення фонду компенсацій/співфінансування страхових премій
Без часткового субсидування премій або компенсацій збитків із боку держави система не працюватиме. Але цей механізм має бути прозорим, контрольованим і доступним лише для акредитованих програм, що пройшли аудит. Не на «ручному» керуванні, а на основі зрозумілих правил і договорів.

Крок 5. Підключення міжнародної перестраховки через Lloyd’s, Swiss Re, Munich Re та ін.
Перестраховики не зайдуть у проект, який не має ринкової логіки, прозорої статистики й обмеження ризиків. Але якщо держава співфінансує премії, а ринок виставляє прозорі вимоги — перестрахування можливе. В Ізраїлі це працює, і для України цей досвід цінний.

Крок 6. Підготовка спільного законопроекту ринку, а не кабінетного документа чиновників
Наразі відсутній якісний законопроект, створений у діалозі з ринком. Якщо такий документ з’явиться, бізнес його підтримає. Важливо, аби ініціатива йшла не від чиновників, які не розуміють, що таке страхування, а від експертного середовища. Платформа для такої роботи вже є.

Крок 7. Створення Координаційної групи без дублювання функцій регулятора
Йдеться не про створення чергової «агенції», а про групу координації на базі вже існуючих платформ: НАСУ, Федерації страхових посередників, міжнародних партнерів. Завдання — аудит заявлених програм, погодження базових стандартів, технічна підтримка, а не регуляція.

Крок 8. Комунікація з міжнародними інвесторами та українським бізнесом
Потрібна чесна і фахова презентація цієї моделі партнерам в ЄС, США, Світовому банку, IFC, USAID, а також українському бізнесу — через форуми, ділові асоціації, ТПП. Це не «піар», а формування довіри. Без неї не буде ані перестрахування, ані міжнародного співфінансування.

Законопроект, який писали "на експорт"

На робочій групі презентацію законопроекту про страхування військових ризиків презентували англійською мовою. Це викликало здивування навіть у модератора обговорення, який прямо запитав: "Ви кому це зараз презентуєте?" Відповідь була очевидною — презентація готувалася не для українського бізнесу та не для ринку, а для європейських партнерів. Законопроект писався не для того, щоб працювати, а для того, щоб виглядати.

Коли український уряд доповідає у Брюсселі про розроблений законопроект щодо страхування воєнних ризиків, складається враження, що головна мета — створити видимість активності, а не вирішити реальні проблеми інвесторів чи експортерів. Документ, який в кулуарах вже прозвали “законопроектом для Брюсселя”, був підготовлений у вузькому колі чиновників Мінекономіки та НБУ — без участі страхового ринку, брокерів, експортерів, перестраховиків, міжнародних партнерів чи незалежних аналітиків.

На робочій групі, яка зібралась 26 червня, документ зазнав нищівної критики. Його розкритикували як за юридичну невизначеність, так і за повну відсутність розуміння логіки страхування: ризики не класифіковані, джерела компенсацій не визначені, моделі перестрахування не передбачені.

У відповідь на аргументи професіоналів звучали загальні фрази на кшталт “ми консультувались із Світовим банком” або “так працюють європейські агенції”, але ні конкретних імен, ні прикладів, ні аналізу моделей інших країн надано не було. Усе зводилось до однієї тези: “ми вже написали, тож не заважайте запускати.

Формальність, поспіх, відсутність реального наміру запустити робочу модель — ось що відчувалось за цим проектом. Замість того щоб працювати з ринком, уряд вирішив “відрапортувати” про досягнення, як це вже було не раз із МВФ чи Єврокомісією.

До чого призводить імітація реформ

Намагаючись “сподобатись” міжнародним партнерам, українські чиновники перетворюють державну політику на вітрину без вмісту. Це вже стало звичною практикою: звітувати про реформи, яких не існує, демонструвати закони, які ніхто не планує ухвалювати, і проводити конференції, де немає жодного профільного експерта.

Такі підходи мають три критичні наслідки:

1. Україна втрачає довіру інституцій, на підтримку яких покладається. Бо звітувати про закон, який не підтримав навіть профільний ринок, — це вводити в оману і партнерів, і суспільство.
2. Страховий ринок відчуває себе відстороненим, недооціненим, змушеним боротись за елементарне право бути почутим. Такої ізоляції ринку не було з 90-х років.
3. Інвестори отримують сигнал: ризики є, а механізмів їх покриття — немає. У результаті гроші не приходять в економіку, а країна втрачає шанс на повоєнне відновлення.

Що робити?

Ми пропонуємо не влаштовувати чергову “велику презентацію” з фейковими результатами, а справжній діалог із ринком. Прозорий. З залученням страхових компаній, брокерів, юристів, економістів, військових ризик-менеджерів та міжнародних партнерів.

Модель страхування воєнних ризиків можлива. Вона працює в Ізраїлі. Її елементи є в Японії, Німеччині, США. Але вона вимагає довіри, професіоналізму та спільної роботи, а не кулуарного “кулінарного” законотворення.