Європейський вектор змін Solvency II: виклики та уроки для України

Чи можливе "полегшення" у світі, де все складніше? У той час, як українські страховики змушені орієнтуватися на дедалі жорсткіші вимоги регулятора, в Європі назріває зовсім інша тенденція. Європейські органи влади – насамперед Єврокомісія та EIOPA – активно обговорюють, як зменшити надмірне регуляторне навантаження на страховий сектор. І це не просто декларації: вже зараз ідеться про оновлення ключових положень директиви Solvency II – нормативної основи, яка визначає фінансову стійкість, оцінку ризиків і капітальні вимоги для страховиків у ЄС.

Позиція Insurance Europe – об’єднання, що представляє інтереси національних асоціацій страховиків із 23 країн – звучить як чіткий сигнал: надмірна складність правил не лише обтяжує компанії, але й перешкоджає їхній здатності інвестувати в економіку та створювати інноваційні продукти. Після відкриття консультацій Єврокомісією у липні 2025 року, страховий ринок ЄС отримав можливість висловити свої зауваження до того, як саме слід оновити Solvency II. І в цьому голосі немає ані зневіри, ані відчайдушної критики – лише послідовна, аргументована і дуже професійна вимога: зробити регулювання більш розумним.

Для України це питання теж набуває особливого звучання. На тлі війни, економічної нестабільності та непередбачуваного регуляторного середовища, українські страховики не просто втрачають доступ до інвестицій – вони поступово опиняються під тиском норм, які дедалі менше співвідносяться з економічною реальністю. І поки в ЄС дискутують про полегшення нормативного тиску, в Україні чуємо переважно інше – про посилення вимог, розширення звітності, нові стандарти контролю. Можливо, саме зараз варто уважніше подивитися, що і як роблять у Європі – і поставити чесне запитання: чи здатне наше регулювання не лише контролювати, але й підтримувати?

Що саме хоче змінити страховий ринок Європи

Solvency II, ухвалена у 2009 році та повністю впроваджена у 2016-му, вважається однією з найамбіційніших систем регулювання страхового сектору у світі. Її мета – гарантувати фінансову стійкість страховиків через детальну оцінку ризиків, управління активами й обов’язкове резервування капіталу. Але з плином часу й особливо після пандемії COVID-19 дедалі більше фахівців у Європі звертають увагу: ця система стала надмірно складною, адміністративно обтяжливою і не завжди релевантною до реального ризику компаній.

У відповідь на критику у 2023 році Єврокомісія анонсувала перегляд окремих положень директиви, і вже в липні 2025 року офіційно розпочала консультаційний процес. Insurance Europe – як ключовий голос ринку – надала свою відповідь, підтримуючи саму ідею перегляду, але наголошуючи: реформи мають бути не косметичними, а сутнісними.

" Solvency II має відповідати сучасним викликам, а не бути архаїчною перепоною для розвитку ринку. Страховики мають можливість відігравати активну роль у довгостроковому фінансуванні економіки, але для цього потрібно усунути бар’єри", – йдеться у заяві організації.

У центрі критики – занадто деталізовані вимоги до розкриття інформації, надлишкові моделі оцінки ризиків, що потребують непропорційних зусиль від малих і середніх компаній, а також невиправдано консервативні підходи до капітальних нормативів. Усе це, як підкреслюють в Insurance Europe, відволікає ресурси не на управління ризиками, а на бюрократію. І що найнебезпечніше – створює викривлену мотивацію: компаніям вигідніше мінімізувати інновації, ніж ризикувати виходити за межі "регуляторного комфорту".

Сьогодні в Європі, як ніколи, розуміють: страхові компанії – не лише фінансові посередники, а й потенційні інвестори у зелену трансформацію, інфраструктурні проєкти, цифровізацію. Але їхня здатність діяти в цій ролі прямо залежить від того, наскільки адекватною є система регулювання. "Ми закликаємо до створення справжнього ризик-орієнтованого підходу, який базується не на формальностях, а на суті ризику", – підсумовують у позиції Insurance Europe.

П’ять вимог до нової моделі: чого хоче страховий ринок

У відповідь на консультаційний запит Єврокомісії, Insurance Europe сформулювала чіткий перелік ключових вимог до реформи Solvency II. П’ять пунктів – і жодного зайвого. Кожен – це не просто технічна правка, а спроба змінити саму логіку взаємодії між регулятором і страховиком.

1. Раціоналізувати вимоги до звітності.
2. Insurance Europe наголошує, що сьогоднішній обсяг обов’язкової звітності – надмірний. Замість покращення прозорості, це спричиняє "інформаційний шум" та витрату ресурсів. Ринок просить скоротити кількість обов’язкових форм, спростити їхню структуру та орієнтуватися на матеріальність даних, а не на формальну повноту. "Більше не означає краще", – зазначають у заяві.
3. Забезпечити пропорційність.
4. Сьогодні малі та середні компанії часто мають виконувати ті ж вимоги, що і транснаціональні гіганти, що створює несправедливу конкурентну ситуацію. Insurance Europe вимагає чіткого застосування принципу пропорційності – менше ризиків, менше вимог. Такий підхід дозволить уникнути втрати компаніями гнучкості, надто в регіонах з меншим рівнем розвитку інфраструктури або де ринок іще формується.
5. Вдосконалити підходи до оцінки ризиків.
6. Поточна методологія Solvency II, за словами ринку, має надто вузький фокус на короткостроковій волатильності активів, що веде до штучного завищення вимог до капіталу. Це, у свою чергу, зменшує інвестиційну спроможність страховиків. Ринок закликає перейти до більш динамічних і довгострокових моделей оцінки ризику, які дозволять краще відображати реальні загрози для платоспроможності.
7. Спростити моделі для внутрішнього користування.
8. Сьогодні компанії, які розробляють власні внутрішні моделі для оцінки ризику, зіштовхуються з надмірною зарегульованістю та вимогами, які стримують гнучкість. Insurance Europe закликає Єврокомісію створити умови, за яких внутрішні моделі дійсно стали б альтернативою, а не покаранням за ініціативу.
9. Сформувати сучасну візію стрес-тестування. Окрема вимога – оновити логіку стрес-тестів, що мають £рунтуватися на реальних ризиках, а не на гіпотетичних сценаріях, відірваних від практики. Йдеться про зосередження на релевантних загрозах: кіберризиках, кліматичних змінах, геополітичних потрясіннях. Натомість поточні підходи часто відображають лише фінансову волатильність на ринку цінних паперів.

Важливо, що всі ці пункти – не просто декларації. Insurance Europe підкріпила їх аналітикою, кейсами та попередніми висновками EIOPA, доводячи, що йдеться не про зниження стандартів, а про перехід до більш розумного, ефективного регулювання.

На цьому тлі вкрай контрастним виглядає підхід до регулювання страхового ринку в Україні. Поки Європа говорить про полегшення адміністративного навантаження, український регулятор – НБУ – навпаки, послідовно підвищує вимоги до страхових компаній, зокрема щодо звітності, перевірок, управління ризиками та капітальної відповідності.

Страховики як інвестори сталого розвитку: регулятор має допомогти, а не заважати

Один із найпотужніших аргументів Insurance Europe на користь реформування Solvency II – це роль страховиків як довгострокових інвесторів, зокрема у проєкти сталого розвитку. У документі наголошується: поточна надмірна зарегульованість фактично обмежує здатність компаній інвестувати у "зелену" економіку, соціальні ініціативи та інфраструктуру майбутнього.

Як зазначає Insurance Europe, у 2023 році страхові компанії ЄС володіли активами на понад 9 трильйонів євро, з яких лише незначна частка була вкладена в довгострокові інфраструктурні чи кліматичні проєкти. Причина – завищені вимоги до капіталу, які роблять такі інвестиції нерентабельними. Замість підтримки сталого переходу, регуляція перешкоджає йому.

Європейські страховики закликають зробити три речі:

• Переглянути капітальні вимоги до довгострокових інвестицій. Не всі проєкти однаково ризикові, і сучасні інфраструктурні ініціативи мають демонструвати менші коефіцієнти вимог до резервів.
• Надати регуляторні стимули для "зелених" інвестицій. Йдеться не лише про розвантаження, а й про створення позитивних мотивацій – наприклад, диференційовані коефіцієнти або додаткові податкові стимули.
• Визнати у нормативці роль страховиків як фінансових стабілізаторів. Компанії зі стійкими довгостроковими портфелями не повинні оцінюватися за тими ж принципами, що й банки або хедж-фонди, які працюють на коротких горизонтах.

Таким чином, страховики не просять знижок чи пільг, а пропонують оновити філософію регулювання: бачити в них не тільки потенційне джерело системного ризику, а й потужний інструмент вирішення економічних і кліматичних викликів.

Це ще одна точка, де український дискурс помітно відрізняється. У нас на тлі постійного посилення нормативного тиску майже не звучить тема інвестиційної функції страхового сектору. Тим часом у післявоєнній відбудові України саме страхові компанії можуть відіграти критичну роль у довгостроковому фінансуванні інфраструктурних, енергетичних і соціальних проєктів. Але для цього потрібно – як мінімум – створити регуляторні передумови для інвестування, а не обмеження.

Контроль чи партнерство: час змінити філософію нагляду

Серед центральних тез Insurance Europe – критика поточного підходу до регуляторного нагляду, який часто зводиться до надмірної деталізації, бюрократизації та формалізму. Замість того, щоб сприяти реальному управлінню ризиками, такий підхід змушує страховиків витрачати ресурси на комплаєнс, а не на розвиток. Особливо болісно це проявляється в контексті звітності.

Позиція страховиків проста: необхідно зменшити регуляторне навантаження там, де воно не дає реальної користі. Ідеться, зокрема, про спрощення вимог до звітів, перегляд частоти та обсягів подання інформації, а також про відмову від уніфікованих шаблонів, які не враховують специфіки компаній.

Insurance Europe наполягає: замість перевірки "галочок", нагляд має базуватись на розумінні бізнес-моделі кожного страховика та на діалозі з ризик-менеджментом компанії. Звісно, базові стандарти мають залишатися, але наголос варто робити на сутнісному аналізі, а не на формальних відповідях.

У цьому контексті звучить заклик до більшої прозорості й передбачуваності регуляторних дій. Страховики хочуть бачити інституцію-партнера, а не каральний орган. Це не означає відсутність контролю – йдеться про зміну фокуса: від реактивного до проактивного, від формального до стратегічного.

Парадоксально, але в Україні замість зниження надмірного навантаження, регулятор дедалі частіше вводить нові форми звітності, розширює обсяг даних, ускладнює вимоги до оцінки ризиків. Таке посилення контролю без адаптації до реальних бізнес-процесів не лише не покращує стабільність системи, а навпаки – підвищує операційні ризики.

Цінним є і меседж європейців про переосмислення співвідношення між довірою і перевіркою. У часи, коли цифровізація дозволяє верифікувати дані в реальному часі, варто зменшити пріоритет "жорсткої звітності" і посилити акцент на якості внутрішніх систем управління ризиками в компаніях.

Гнучкість як ключ до виживання: страховий нагляд у світі швидких змін

Сучасний світ – це постійні шоки. Війни, пандемії, кліматичні катастрофи, технологічні прориви, нові регуляторні виклики. Усе це потребує від страхових компаній гнучкості, адаптивності та здатності приймати рішення в умовах невизначеності. Проте чинна редакція Solvency II, на думку учасників Insurance Europe, не завжди дозволяє швидко реагувати на ці виклики.

Занадто жорсткі рамки звітності, обмеження щодо інвестиційної політики, відсутність механізмів оперативного перегляду правил – усе це знижує оперативну мобільність галузі. Замість того щоб сприяти антикрихкості (resilience), регулювання часто додає вразливості.

Європейські страховики наголошують: регуляторна система повинна еволюціонувати разом із ризиками, а не бути їхнім тягарем. Зокрема, необхідне створення механізмів пришвидшеної адаптації – тобто таких інструментів, які дозволять гнучко коригувати правила у разі суттєвих змін у середовищі (наприклад, під час кризи постачання чи зміни макрофінансової кон’юнктури).

Цей заклик особливо актуальний для України, яка функціонує в умовах війни. У нас як ніколи важлива гнучкість регуляторної системи. Проте натомість ми часто стикаємося з надмірною буквальністю в застосуванні вимог, що виписані під мирний, стабільний ринок. Деякі регуляторні позиції виглядають так, ніби війни просто не існує – ані у звітах, ані у підходах до стрес-тестування.

Українському регулятору варто дослухатися до європейських дискусій: адаптивне регулювання – це не компроміс із наглядом, а умова збереження системної стійкості. У складних умовах не можна вимагати дотримання жорстких формальних процедур без зниження якості операцій або без втрат для клієнтів.

Солідарність, довіра і відповідальність мають стати новими координатами страхового ринку в умовах кризи. І саме регулятор має задати цей вектор.

Ризики надмірного регулювання: коли звітність заважає стратегії

Серед ключових тем, що піднімалися у відповіді Insurance Europe на консультацію Єврокомісії, – критика надмірної звітності, що не дає реальної доданої вартості для оцінки стійкості страховиків. Ідеться про документи, які потребують значних ресурсів на підготовку, але не полегшують прийняття рішень – а навпаки, створюють додаткове регуляторне навантаження.

Особливу стурбованість викликає частота, обсяг і складність регулярної звітності, яку вимагає Solvency II. За оцінками страховиків, деякі форми можна скоротити на 25–30% без шкоди для ефективності нагляду. Йдеться, зокрема, про надмірні вимоги щодо деталізації інвестиційних портфелів, повторюваність даних, а також дублювання звітності між різними блоками системи.

Європейські учасники ринку закликають Єврокомісію забезпечити спрощення форм звітності для компаній, що не є системно важливими. У фокусі має бути пропорційність – тобто підхід, за якого масштаб звітних вимог відповідає ризик-профілю та розміру страховика.

У цьому контексті особливо цікавим є контраст із ситуацією в Україні. Останні регуляторні ініціативи НБУ, зокрема щодо розширення звітності з ризиків, ORSA, KRI, сценарного аналізу, вимоги щодо ризиків ESG тощо, часто подаються як крок до євроінтеграції. Проте ігнорується важлива обставина: навіть в ЄС паралельно з гармонізацією йде боротьба з перерегулюванням, і професійні асоціації прямо говорять про втрату ефективності системи через надмірне адміністративне навантаження. Тоді як в Україні, як на мене, посилюється формалізований тиск, який не враховує контекстуальної спроможності компаній, що створює ризики регуляторного перевантаження.

Ситуація, коли в Україні звітність ускладнюється без паралельного зростання її якості чи впливу на прийняття рішень, породжує ризики формалізації ризик-менеджменту. Звіти можуть "паперовою роботою", а не інструментом стратегічного управління. Це не лише не наближає нас до Європи, а й віддаляє від принципів ефективного регулювання.

Іншими словами, пропорційність, ефективність і доцільність – це не лише модні терміни з документа Єврокомісії, а цінності, які варто закладати у фундамент українського нагляду, якщо ми дійсно прагнемо інтеграції, а не імітації.

Що мають зробити Україна та її страховики: висновки для стратегічної розмови

Реформа Solvency II, яка зараз активно обговорюється в ЄС, має значення далеко за межами європейського простору. Для України це – не лише "інтеграційний орієнтир", а й реальне джерело ідей, принципів і практик, які можуть і мають бути адаптовані. Але адаптація – це не копіювання, а усвідомлений вибір того, що дійсно працює в наших умовах.

Європейські ініціативи свідчать про прагнення до балансу між фінансовою стійкістю та розвитком, між наглядом і свободою дій, між вимогами і довірою. Натомість українське регулювання нерідко фокусується на жорсткості, контрольності, формальності. Ми впроваджуємо форми звітності, які в самій Європі розглядаються як надмірні. Ми підвищуємо вимоги до компаній, які і без того діють в умовах війни, економічної нестабільності й слабкої платоспроможності населення. Ми говоримо про нагляд на основі ризиків – але часто створюємо ризики самим регулюванням.

Що варто зробити:

1. Переосмислити роль регулятора – з арбітра на фасилітатора. Регулятор має не лише вимагати, а й допомагати формувати сталість і конкурентоспроможність ринку.
2. Упровадити принцип пропорційності – формально і практично. Вимоги мають враховувати розмір компанії, складність її діяльності, та її здатність забезпечити комплаєнс без втрати ефективності.
3. Зосередитися на суті, а не на формі. Кількість звітів не дорівнює якості нагляду. Натомість важлива аналітика, глибина, і реальне використання інформації у прийнятті рішень.
4. Підтримати стратегію ризик-менеджменту як драйвера, а не тягаря. Замість контролю за формальним виконанням політик, варто створювати середовище, де аналітика ризиків стає базою для інновацій, адаптації й розвитку.

Ринок страхування в ЄС демонструє, що навіть складні, ресурсомісткі режими регулювання можуть бути змінені – якщо це сприяє зростанню, а не стримує його. Український страховий сектор заслуговує на таке саме прагнення до розумного регулювання, заснованого на довірі, балансі й ефективності.

Ми повинні використовувати цей момент – консультації щодо Solvency II – не лише як індикатор "куди рухається Європа", а й як привід замислитися: чи туди ж рухаємося ми?