Хто є хто: небанківські фінустанови назвуть своїх власників

Невдовзі клієнти небанківських фінустанов дізнаються, в кого вони страхують власне здоров’я, беруть позики чи оформлюють автомобіль у лізинг.

Національний банк зобов’язав усіх учасників небанківського ринку, поштових операторів, які надають фінпослуги, та лізингові компанії розкрити справжніх власників. Така вимога не стосується банків (вже розкрили власників у 2015−2017 роках) та кредитних спілок (їх члени і є їх власниками). Загалом, нововведення охопить близько двох тисяч надавачів фінансових послуг.

Коли це станеться? Насправді, ми давали більш, ніж достатньо часу. Ще у минулому році, коли відбувся "спліт", ми говорили, щоб небанківські установи розкрилися "добровільно" і не чекали "з моря погоди", тобто вимог регулятора. Добросовісні компанії почули заклик регулятора, про що свідчить збільшення кількості пакетів документів для погодження набуття істотної участі в останні місяці 2020 року та на початку цього року. На сьогодні вимоги до прозорої структури власності затверджені на рівні окремого Положення.

У найближчі два місяці, тобто до середини червня, учасники ринку мають поділитися своїми структурами власності з Національним банком і громадськістю, розмістивши їх на вебсайтах. Водночас ті фінустанови, чиї структури не відповідають вимогам положення, мають подати опис заходів, які вони будуть здійснювати для виправлення ситуації. Такі заходи мають бути реалізовані до середини жовтня цього року. Отже, перший етап роботи з ретельної перевірки структур власності ринку "закипить" у НБУ вже в червні, а друга хвиля почнеться в жовтні цього року.

Але про все по порядку. Яка ситуація з прозорістю зараз і чому це важливо.

Далекі від прозорості

Ще на початку розроблення вимог до прозорості та обговорення їх з ринком, ми, використовуючи публічні джерела та інформацію, провели попередній аналіз структур власності надавачів фінансових послуг.

Перші результати такого аналізу, на жаль, невтішні. Понад сто страхових компаній, тобто половина ринку за кількістю, мають ознаки непрозорості чи є сумніви щодо їх прозорості. Серед інших небанківських фінансових установ такі сумніви у нас викликає майже кожна друга компанія.

Які найрозповсюдженіші типові схеми приховування реальних власників? Ми виділили три.

1. "Футбольні команди". Це структура, в якій акції/частки компанії розпорошуються між власниками таким чином, щоб жоден із них не володів 10 відсотками. У такий спосіб власники намагаються уникнути погодження Національного банку. Адже власники 10 і більше відсотків капіталу повинні отримати дозвіл регулятора.

Ба більше, "склад гравців" таких "футбольних команд" лише підтверджує непрозорість структури. У багатьох випадках вони "грають" також і в інших "футбольних командах", а результати спілкування з деякими з них демонструють, що вони навіть не володіють інформацією про те, як і коли вони стали акціонерами та хто є їх "бізнес партнерами".

Проте виникає логічне запитання: "Чи забули б ви, якби вклали кілька сотень тисяч гривень чи більше, про обставини такої інвестиції та про бізнес-партнерів?" Мабуть, ні.

2. Трастові конструкції. Реальні власники ховаються за іноземними (офшорними) компаніями, номінальними утримувачами акцій або трастами. Непоодинокі випадки, коли ті ж самі "ширмові конструкції" використовуються у багатьох інших компаніях.

3. Номінальні власники. Досить поширений інструмент приховування реальних власників, коли на папері одні, а фактично керівництво та вплив на компанію здійснюють інші особи.

У всіх цих випадках питання лише одне – хто ховається за "ширмою"?

Зустрічаються також випадки поєднання елементів згаданих схем, а також їх інтерпретації. Часто прослідковується пряма залежність. Наприклад, страховики з непрозорою структурою власності зазвичай не дотримуються обов’язкових фінансових нормативів. Також майже всі компанії, які мають ім’я на ринку та відомі пересічним українцям, не приховують своїх реальних власників.

З огляду на це, постають цілком логічні питання. Якщо компанія планує провадити успішну, прозору діяльність та мати серед споживачів репутацію надійної компанії, якій можна довіряти, то навіщо їй щось приховувати? Гадаємо, що логічної відповіді в межах правового поля ви не знайдете.

Провівши численні зустрічі з питань розкриття структур власності, інколи отримуємо запитання на кшталт: "А навіщо Національному банку це потрібно? Навіщо це потрібно споживачу? Ну незрозуміло хто власник компанії, ну і що?".

Фокус регулятора

Чому ж розкриття структур власності на фінансових ринках є важливим? Зрозуміло, що проблема структур власності не єдина. Є проблеми, які є не менш важливими – платоспроможність, відсутність продуманих та орієнтованих на довготривалу перспективу стратегій і бізнес-моделей, недобросовісна конкуренція, низький рівень корпоративного управління тощо.

Однак, проблема структур власності є базовою. Фундаментальною. Так само як і питання ділової репутації керівників та власників фінустанов, питання їх фінансового чи майнового стану та "чистоти" походження коштів.

Чому базові? Тому що на цих "китах" тримаються питання достатності капіталу та, за необхідності, додаткової капіталізації фінустанови, питання планування діяльності, конкуренції, розвитку ринку, корпоративного управління.

Коли відомий реальний власник (и), регулятор знає, з ким вести діалог у випадку виявлення проблем у діяльності компанії. Регулятор знає, хто несе відповідальність за належну роботу компанії. З ким можна узгодити план дій у нагальних випадках та хто дійсно може вплинути на хід справ у роботі компанії.

Номінальні власники такі питання не вирішують.

Ба більше, прозорий ринок створює передумови для зваженого вибору компанії споживачем, а також підвищує рівень довіри до фінсектору загалом. Клієнт не повинен намагатися вгадати на якого із надавачів фінансових послуг можна покластися, а на якого ні.

Саме регулятор має створити передумови для забезпечення базових потреб споживачів на ринку: прозорості та безпечності.

Як показав наш попередній аналіз, сьогодні з публічних джерел не завжди легко встановити, кому належить та чи інша компанія, а також зробити висновок, наскільки вказаний у реєстрах власник є справжнім.

На чому акцентує Національний банк

Надавачам фінансових послуг треба буде розкрити інформацію про осіб, які є власниками істотної участі та про ключових учасників. Iншими словами, відомості потрібно подати про осіб, які прямо чи опосередковано володіють 10 і більше відсотками акцій, а також про ключових учасників – фізичних осіб, а також юридичних осіб, які володіють акціями фінустанови, або інших юридичних осіб у структурі власності установи. Водночас юридичні особи є ключовими учасниками, якщо розмір їхнього володіння перевищує 2 і більше відсотки.

Ця інформація дає змогу побачити максимально повну картину щодо компанії, навіть у випадках використання складних конструкцій з декількома рівнями володіння корпоративними правами та розпорошенням структури серед значної кількості осіб.

Iнформація про власників оновлюється на щорічній основі, а також у випадку суттєвих змін у структурі. Ці відомості ми будемо розміщувати на вебсайті НБУ, а фінустанови на своїх вебсайтах. Отже, структури власності будуть детально розкриті й стануть доступними для усіх зацікавлених осіб у максимально зручному форматі. Ми завжди відкриті до діалогу з учасниками ринку і будемо публікувати чимало роз’яснювальної інформації на своїх ресурсах.