Регуляторні "граблі": як врахувати європейський досвід в українському страхуванні

В 2024 році набудуть чинності норми нового закону "Про страхування", що базується на поточній версії Євродирективи Solvency II.

Однак до регуляторної рамки Директиви ЄС Solvency II, яка була прийнята як відповідь на світову кризу 2008-2009 років, у європейських страховиків є багато обґрунтованих зауважень щодо надмірних вимог до капіталу та надлишкової зарегульованості.

Об'єднання страховиків ЄС прямо заявляють, що поточні вимоги Solvency II ставлять європейських страховиків у глобально невигідне конкурентне становище. Не дивно, що декілька останніх років тривав процес перегляду цієї Директиви, який зараз добігає логічного завершення.

Інакше, фактично, ми вводимо в дію завищені законодавчі вимоги, від яких ЄС зараз хоче частково відмовитись чи спростити.

Що саме європейські страховики хочуть спростити в Євродирективі і чим вони це аргументують?

Як заявили нещодавно Андреас Брандштеттер, президент, і Мікаела Коллер, генеральний директор загальноєвропейської федерації страховиків Insurance Europe, успіх такої життєво важливої галузі як страхування потребує належного та ефективного регулювання. Це абсолютно необхідно для того, щоб страхувальники у Європи довіряли страховим компаніям. Також вони додали, що коли йдеться про регулювання ринку, якість значно важливіша за кількість. Чинне регулювання завжди спочатку повинно бути правильно та повністю запроваджене – і його ефективність потім оцінена – перш ніж розглядати будь-яке додаткове регулювання. Також слід уникати або усунути дублюючі вимоги у різних частинах регуляторної бази.

Пропозиції щодо нових регуляторних ініціатив завжди повинні враховувати, чи переважають плюси підвищення регуляторного тиску для і так вже високо регламентованої галузі над витратами на їх запровадження.

Адже надмірне регулювання також може мати негативний вплив на споживачів, оскільки це може вплинути на вартість, доступність та привабливість страхових продуктів.

За прикладами не треба далеко ходити: зараз маємо 339 застережень (disclosures), із якими повинен бути ознайомлений клієнт, який просто хоче купити страховий інвестиційний продукт. Навряд чи це гарний шлях до залучення більшої кількості роздрібних клієнтів.

Всі ці коментарі можна повністю прикласти до реалій українського страхового ринку:

1. В Україні обсяги законів та нормативно-правових актів чи не найбільші в Європі. Частина того, що написано в НПА просто дублює текст законів, замість того щоб бути чіткими практичними документами.

Зрозуміло, що при такому обсязі "продукування" нормативно-правових актів не може бути ніякої мови про той принцип, який озвучили європейські колеги, що чинне регулювання завжди спочатку повинно бути правильно запроваджене, його ефективність оцінена перш ніж розглядати будь-яке додаткове регулювання.

2.Національний банк України, як регулятор небанківського фінансового ринку, часто-густо не враховує економічну доцільність прийняття тих чи інших нормативно-правових актів. Також є суттєві зауваження до якості та оцінки аналізу регуляторного впливу.

Спроби усунути представників професійних об'єднань від процесу розробки НПА, як це передбачається законопроєктом №9422, теж не сприятимуть тверезій оцінці адекватності регуляторного навантаження.

3. Європейські колеги небезпідставно згадали про "339 пунктів, з якими має ознайомитись споживач". Незабаром і в Україні, щоб почати продавати споживачеві страховий продукт, його треба буде ознайомити без перебільшення із десятками сторінок тексту, які викличуть у більшості потенціальних страхувальників негативну реакцію та небажання купувати страховий продукт.

4. За останні три роки прямо чи опосередковано із-за посилення регуляторного тиску український ринок залишили 100 страхових компаній, а це – більше половини від всієї кількості. За показником кількості страховиків на 100 тисяч населення Україна впала вдвічі нижче середньоєвропейського значення. Зрозуміло, що чим менше провайдерів послуг на ринку, тим вищі ціни. Тож надмірні регуляторні вимоги "боляче б'ють" в тому числі і по споживачам страхових послуг та їх кишеням.

Також Insurance Europe, висловлюючи позицію європейських страховиків, зауважує що "спосіб, яким Solvency II в даний час вимірює капітал страховиків, призводить до надмірних вимог та перебільшеної волатильності у вимогах до платоспроможності, особливо для довгострокових страхових продуктів та інвестицій". Це робить європейські страхові компанії неконкурентоспроможним на світових ринках, бо змушує їх мати на 20-30% вищий рівень капіталізації, ніж страховиків інших країн.

Як європейські страховики реагують на впровадження Solvency II і чому це важливо для України?

Треба зазначити, що деякі відомі європейські страхові групи вже змінюють свою юрисдикцію на країни, де не діють вимоги Solvency II (наприклад, зараз це робить Aegon).

Також уряд Великобританії скасував понад сотню регуляторних вимог Solvency II, метою чого було як раз зменшення регуляторного тиску на страхову галузь країни, назвавши це "дивідендами від Брекзиту".

Треба розуміти, і на це теж не раз наголошували в Insurance Europe, що страховики – не банки. Зростання капіталізації банків веде до можливості збільшення ними кредитування, тобто до розширення бізнесу. Зростання капіталізації страховиків не впливає на залучення нових об'єктів страхування – майна, автівок, бізнесів, що є у споживачів, тобто не веде до розширення страхового бізнесу.

Європейські страхові компанії вирішують проблему підвищення вимог до капіталізації через зростання цін на страхові продукти. В більшості східноєвропейських країн середній страховий платіж на душу населення складає десь біля 200-500 євро, а у Західній Європі – 1-4 тис. євро, тоді як в Украйні – лише 30 євро. Абсолютно зрозуміло, що умовах війни та економічної кризи підвищення цін на страхування лише обмежить доступ українських громадян до цього інструменту фінансового захисту.

Якщо ми хочемо наближати регуляторні практики до європейських, то це означає не сліпе та швидке копіювання конкретних кроків та особливо показників, а розуміння принципів, підходів та трендів.