Податкові ризики добровільного страхування: перезавантаження

Протягом минулих років щодо податкових наслідків здійснення платником податку операцій добровільного страхування фінансових активів (у т. ч. дебіторської заборгованості) та товарно-матеріальних цінностей (запасів) було зламано немало списів у судових баталіях. Це тривало до того часу, коли суди прийняли виважену позицію та почали приймати рішення на користь платників податків (детально розглянемо ці обставини далі). Сьогодні, зважаючи на особливості воєнного стану, попит платників податків на добровільне страхування активів поступово зростає. Одночасно посилюється контроль за податковими ризиками щодо фінансових посередників (страховиків) з боку контролюючих органів.

За цих обставин варто згадати основні pro et contra (за та проти) здійснення платниками податків – юридичними особами господарських операцій за добровільним страхуванням активів.

Майже кожна велика компанія має непогашену дебіторську заборгованість, а нині, у воєнний час, і можливі втрати активів (у вигляді майна та запасів). Значна кількість таких компаній розглядає питання щодо можливості страхування власних ризиків, зокрема, щодо непогашення дебіторської заборгованості та втрати активів (у вигляді майна та запасів) і податкових ризиків, які можуть випливати у зв’язку з такими господарськими операціями.

Нагадаємо, що відповідно до Закону України "Про страхування" від 07.03.1996 р. № 85/96-ВР (у редакції ЗУ від 18.11.2021 р. № 1909-IX) (далі – Закон про страхування) порядок та умови здійснення добровільного страхування (далі – ДС) визначаються правилами страхування та встановлюються самостійно страховиком (згідно з вимогами Закону). Своєю чергою, конкретні умови між страховиком і страхувальником визначають в укладеному між ними договорі, причому існує застереження відносно сторони договору – страховика, що ДС не може бути обов’язковою передумовою під час реалізації інших правовідносин.

Варто також нагадати, що страховики мають право здійснювати лише ті види ДС, що визначені в ліцензії, яка, своєю чергою видається відповідним регуляторним органом згідно з прийнятими страховиком правилами (умовами) страхування (ст. 6 Закону про страхування).

Згідно із зазначеною статтею видами ДС можуть бути, зокрема, але не виключно: страхування вантажів та багажу (вантажобагажу) (п. 9), страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ (п. 10) страхування майна (іншого, ніж передбачено п. п. 5 – 9 цієї статті) (п. 11), страхування фінансових ризиків (п. 18).

З метою уникнення ризиків слід звернути увагу на такі нюанси.

На етапі укладання договору страхування зі Страховиком предметом договору має бути виключно вид добровільного страхування, на який Страховику видана ліцензія та яка дійсна на дату укладання договору. У протилежному випадку існує ризик визнання відповідним органом державної влади господарського зобов’язання таким, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, або укладено учасниками господарських відносин із порушенням хоча б одним із них господарської компетенцій (спеціальної правосуб’єктності), згідно із ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України. Тобто недійсним повністю або в частині. Правочин, що порушує публічний порядок згідно із ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Під час укладання договору страхування слід звернути увагу також на істотні умови договору. Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦКУ договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Iстотними умовами договору є умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ст. 982 ЦКУ істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, у межах якої страховик зобов’язаний провести виплату в разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу та строки його сплати, строк договору й інші умови, визначені актами цивільного законодавства. До того ж ст. 16 Закону про страхування передбачає, що договір страхування також повинен містити умови про страховий тариф, умови здійснення страхової виплати; причини відмови у страховій виплаті; права й обов’язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору.

Слід звернути увагу під час укладання договору страхування в умовах дії воєнного стану (ситуації) в Україні на перелік виключень зі страхових випадків. За усталеною практикою зазначений перелік включає: збитки, які сталися внаслідок війни, воєнних дій військового вторгнення, збройних конфліктів міжнародного та не міжнародного характеру, мобілізаційних заходів, мобілізації, військової служби, ворожих актів, терористичних актів, оголошення надзвичайного або особливого стану, чи будь-якої події або причини, результатом якої стало оголошення воєнного надзвичайного чи особливого стану.

За умов здійснення операцій зі страхування у значних розмірах існує ризик посиленої уваги з боку контролюючих органів (у т. ч. фінансового моніторингу) на предмет їх відповідності критеріям "псевдострахування" та/або наявності фіктивного страхового випадку чи завищеної (необґрунтованої) страхової вартості об’єкта.

Певний період часу (до виключення з ПКУ норм, що обмежували витрати на страхування з метою визначення фінансового результату до оподаткування) існувала практика, коли податкові органи доволі часто не приймали у складі витрат для цілей оподаткування витрати, пов’язані зі страхуванням, обґрунтовуючи відсутність зв’язку таких витрат із господарською діяльністю. Зазвичай у процесі проведення перевірки податковий орган зважав, що за охоплений період перевірки на підприємстві не трапилося жодного страхового випадку, що давало податківцям підстави утвердитися в думці, що в діяльності платника податків відсутні ризики, а відтак потреби в послугах страхової компанії немає. Податковий орган робив висновок, що зв’язок між проведеними операціями зі страхування та фінансово-господарською діяльністю підприємства не простежується, а отже, платник податків неправомірно відносить суму страхових платежів до здійснених ним витрат.

Водночас судова практика за податковими спорами, що стосувалися саме витрат платника податків з оплати послуг страхових компаній, сформувала інший усталений підхід, який підкріплений неодноразовими рішеннями судів вищої інстанції. Наприклад, Ухвалою ВАСУ від 21.02.2017 р. у справі № 820/11841/15 зазначено, що існує класичне розуміння послуги як такої, що споживається в процесі її надання, а також правової природи договору страхування, особливістю якого є його алеаторність (ризиковість). А саме з моменту набрання чинності страховим договором страховик за певну плату несе ризик замість страхувальника.

Страхові платежі фактично не мають безпосереднього зв’язку з настанням страхового випадку. Визначення страхування як форми захисту осіб від настання певних подій, обумовлених договором страхування, не включає такої ознаки, як обов’язкове та неминуче настання певної події. З моменту набрання чинності договором страхування, сплати страхової премії та впродовж усього строку дії договору послуга страхування є зробленою (наданою). Адже впродовж цього строку застрахований інтерес страхувальника є захищеним.

Своєю чергою, існує нагальна потреба прозорості ведення бізнесу, таким чином, усі господарські операції, що пов’язані з добровільним страхуванням, необхідно максимально позбавити ризиків, які могли б бути перетрактовані не на користь платника податків. До таких ризиків може належати:

• ризик завищення та/або необґрунтованості вартісного вираження об’єкта страхування. Для запасів, товарно-матеріальних цінностей, які знаходяться в товарообороті, на відміну від іншого майна (наприклад, нерухомості, транспорту), відсутність конкретного пе
• ризик визначення вартості фінансових активів (під час страхування дебіторської заборгованості як фінансового активу). З метою його усунення рекомендовано чітко дотримуватися вимог П(С)БО 10 "Дебіторська заборгованість", який передбачає підходи у визнанн

Висновки: З огляду на викладене вище питання унеможливлення існування податкових й інших ризиків під час здійснення господарських операцій за добровільним страхуванням активів залишається вкрай важливим для дотримання прозорості ведення бізнесу.