Є попередні домовленості про те, що Мінфін зробить усе можливе, щоб розмір фінансування медицини не зменшився – Радуцький

В ексклюзивному інтерв’ю агентству "Iнтерфакс-Україна" голова комітету Верховної Ради з питань здоров’я нації, медичної допомоги та медичного страхування Михайло Радуцький розповів про плани законотворчої роботи профільного комітету, підходи до післявоєнного відновлення медичної системи, перспективи співпраці з вітчизняною та міжнародною фармою та про можливість створення університетських клінік

– Як ви оцінюєте роботу медичної галузі з початку 2022 року? Наскільки система охорони здоров’я виявилася готовою дати відповідь на військову агресію РФ?

– Можу сказати лише одне: робота системи охорони здоров’я перевищила мої сподівання. На сьогодні система витримала другий поспіль краш-тест після пандемії COVID-19. Хочу підкреслити: це стало можливим, зокрема, завдяки змінам в системі. Я не уявляю, що робила б нереформована система охорони здоров’я, якби не пройшли перший та другий етапи реформи. Було б набагато гірше й важче.

-Які проблеми системи охорони здоров’я виявилися найбільш суттєвими ?

– Найбільші проблеми не пов’язані з системою – вони пов’язані з війною. Перш за все це 127 вщент зруйнованих медзакладів, 900 пошкоджених лікарень, величезна кількість внутрішньо переміщених осіб (ВПО), переїзд кадрів, переїзд громадян, зміна навантаження на систему. Наразі західні області мають практично вдвічі, а то й втричі більше навантаження, ніж до війни. Це проблема, однак вона не пов’язана із системою, вона пов’язана з логістикою та війною.

– Як ви бачите розвиток реформи і подальшу трансформацію на основі воєнного досвіду?

– Зараз громадське обговорення проходить план відновлення системи охорони здоров’я до 2030 року. Якщо коротко, то він передбачає кілька істотніх моментів. Перше: відбудова термінова, середня й довгострокова. Термінова – це там, де заклади повністю зруйновані. Там можуть бути розміщені тимчасові наметові лікарні. Середньострокова відбудова відбуватиметься з поверненням людей до місць постійного проживання на деокуповані території. Це будівництво модульних лікарень, які на строк до 10 років можуть замінити капітальні лікарні. Зараз обговорюється, що такі лікарні з євростандартами можуть "під ключ" збудувати німецькі заводи. Це досить потужні лікарні, вони мають висоту до п’яти поверхів. Від України потрібно буде тільки зробити фундамент – решта виробляється на заводі. Ми розмовляли з партнерами, Світовим банком, стейтхолдерами про можливість будівництва такого заводу в Україні, десь в деокупованій зоні, наприклад в Бородянці, щоб для українців були робочі місця. Сподіваємось, що партнери нададуть відповідну фінансову допомогу. Довгострокове ж відновлення передбачає будівництво нових великих стаціонарних лікарень замість знищених. Це займе не один рік.

Ще війна виявила необхідність змінювати підхід до навчання лікарів і медперсоналу. Бо у нас не було ні досвіду, ні фахівців з тактичної медицини. Сьогодні в терміновому порядку наші медики проходять навчання з тактичної медицини, але ми вважаємо, що такі знання мають бути обов’язкові в базовій медичній освіті.

– А зараз цього напряму в програмі підготовки медиків немає?

– Певною мірою він існує формально, але це має бути на академічній основі. Якщо ми вже зачепили медичну освіту, то хочу підкреслити: ми принципово маємо прийняти уніфіковану з ЄС програму навчання, щоб наші українські дипломи визнавалися скрізь.

– Наскільки складно це розробити?

– Це не складно. В першу чергу це залежить від бажання ректорів. Так само як не складно було почати реформу, але ж ви точно пам’ятаєте, який був супротив. Однак ми його подолали і наразі бачимо, що це було правильно.

Якщо говорити про медичну освіту, то насамперед треба говорити про створення університетських клінік. Це вкрай необхідно для навчання фахових лікарів та медсестер. Вже прийнято відповідну постанову уряду, тому зараз університетські клініки будуть створювати на базі найкращих лікарень в областях.

– Ми пам’ятаємо які, наприклад у Києві, були суперечки навколо перетворення Олександрівської лікарні на університетську клініку?

– Ви не уявляєте, які зараз точаться суперечки в Дніпрі навколо обласної лікарні. Це так само, як з реформою: керівники лікарень бояться, що коли зроблять університетську клініку, вони втратять статус "феодала". Серед пропозицій, зокрема, – створювати університетські клініки не на базі найкращих клінік, а на базі найгірших, щоб покращити їх. Думаю, що конкретні кроки в напрямі створення університетських клінік буде зроблено вже найближчим часом, зокрема прийнятому законопроекту №6306 стосовно вдосконалення надання медичної допомоги. Цей документ, зокрема, визначає, яке устаткування буде придбано за рахунок держави.

– Одна й та сама клініка може бути й університетською, і обласною?

– Так. Вона так само буде обласною і лікуватиме жителів області, але буде робити це на найкращому обладнанні та з найкращими фахівцями. Але супротив є, бо в деяких областях вважають, що у них забирають найкращу лікарню. Це маніпуляція, бо ніхто нічого не забирає, лікарня залишається в області.

– Давайте повернемося до реформування. На вашу думку, які принципи реформи треба переглянути, опираючись на досвід війни?

– Я не бачу якихось принципів реформи, які треба переглянути. Те, що треба переглянути, було закладено в законопроекті №6306, про який я вже говорив. Але це не перегляд реформи, а її наступний етап. У цьому документі йдеться про інфраструктурну реформу, вводяться поняття "кластерні" і "надкластерні лікарні".

– Колись заступник міністра охорони здоров’я Олексій Яременко говорив, що запровадження кластерних та надкластерних лікарень і взагалі нової інфраструктури призведе до скорочення медичної мережі. Чи ви не побоюєтеся критики?

– Для розвитку системи важливо не те, чи боїмося ми критики – важливо, щоб зміни, які ми пропонуємо, були свідомі та обумовлені. При цьому часто наші опоненти тільки прикриваються відстоюванням прав та свобод. Не можу не згадати законопроєкт "Про систему громадського здоров’я", який чомусь називають законопроектом про вакцинацію. Ми довго не могли зрозуміти, чому його так активно критикують, адже в законі немає нічого про примусову вакцинацію, а виявилося, що в ньому є заборона азбесту, яка була декому невигідна. Тому людям почали вкладати в голови казочки про примусову вакцинацію.

– А що з цим законопроектом зараз?

– Найближчими днями він "заходить" в зал (парламенту – IФ-У), і начебто вже є голоси на підтримку. Законопроект справді узгоджено з усіма фракціями, навіть до ОПЗЖ ми змогли донести важливість закону.

– Він якось переглядався з урахуванням воєнного досвіду?

– Так. Ми переглянули положення про біобезпеку, бо ми розуміємо: хімічна атака можлива. Дуже багато чого переглянули саме з військовими та експертами в євроінтеграції, оскільки всі законопроекти, що "заходять" в зал, мають відповідати стандартам ЄС. Ми навіть створили відповідний підкомітет: сьогодні в кожному комітеті є підкомітет з питань євроінтеграції. Після отримання його висновку законопроект йде на аналіз до офісу віцепрем’єра Стефанішиної, а вже лише після цього він потрапляє до порядку денного.

– Які ще законопроекти є в планах комітету?

– Планів чимало. Вперше за 30 років мі прийняли так звану "фармацевтичну конституцію" – законопроект "Про лікарські засоби". Він вже підписаний президентом. Тепер плануємо прийняти закон про медичний канабіс, бо цей закон не про "курити травку", а про цивілізоване знеболювання та лікування. Законопроект, поданий урядом, вже зареєстровано. Будемо казати, що його підтримують майже всі фракції за винятком "Батьківщини" і ще деяких фракцій. Але думаю, що голосів на перше читання вистачить.

У нас є ще один євроінтеграційний законопроект – про медичні вироби (№7585). Він зареєстрований, вже відбулися перші робочі зустрічі з Європейською бізнес асоціацією, з українськими асоціаціями-виробниками, отож готуємо цей документ до першого читання. Це урядовий законопроект. В ньому є багато питань, які автори не врахували, але сподіваюсь, що ми зможемо їх врегулювати до другого читання. Уряд в особі МОЗ не проти, тому зараз з бізнесом та асоціаціями погоджуємо поправки.

Крім того, в наших планах – законопроект про репродуктивне здоров’я (№6475-2). Він стосується, зокрема, військових. Втім документ спрямований на врегулювання багатьох питань стосовно репродукції, усиновлення, запобігання аферам з іноземцями, які приїжджають в Україну на штучне запліднення.

Хочу зазначити: всі закони, що зараз приймаються, не лише медичні, а більшість, починають діяти після закінчення воєнного часу, тож їх результат побачимо не менше як за рік.

– Закон про заборону російських та білоруських ліків зачіпає дуже багато міжнародних компаній, котрі будуть змушені прийняти рішення, з якого ринку піти – з РФ чи з України. Що буде з цими компаніями в Україні?

– По-перше, цей закон передбачає перехідний період, він втратить чинність після трьох місяців після скасування воєнногого стану. Цей закон не передбачає конфіскацію майна цих компаній в Україні чи якісь критичні санкції. Наприклад, є компанії, що мають заводи у РФ. Якщо вони їх не зупинять, то ми не будемо у них нічого закуповувати. Перехідний період надається для закриття, яке займатиме певний час, але компанія має надати гарантійний лист, що вони закривають. Цей механізм погоджено з Європейською бізнес асоціацією (ЄБА) та Американською торговельною палатою. У нас були більш жорсткі вимоги, але ми пішли назустріч. Хоча особисто я не розумію, як, наприклад, британська компанія буде продовжувати діяти на російському ринку, в той час коли уряд і народ Британії величезні гроші спрямовує нам на допомогу.

– У вас були дискусії з цього приводу, то про що ці компанії кажуть?

– Вони кажуть, що негуманно залишати росіян без ліків. А я кажу, чи гуманно стріляти по українських торговельних центрах чи будинках ракетами. До нас приходили і представники компаній, і посли, і не лише до нас, а й до президента. Намагалися запевнити, що дуже важко піти з ринку. Я колись одному з послів сказав, що Coca-Cola змогла піти з РФ, то й фарма зможе. Дуже неприємно й важко закрити бізнес, але коли гинуть люди, то це треба зробити.

– Ви прогнозуєте, що хтось з міжнародних компаній піде з українського ринку?

– Не хочу прогнозувати. Хочу звернути увагу на те, що цим законом ми не заборонили оригінальні молекули, всім іншим препаратам є замінники, в тому числі й українського виробництва.

Наразі в країні є 148 фармзаводів, з них 10-15 точно дуже близькі до європейської якості, а після прийняття європейської регуляції, я впевнений, вони "зайдуть" на європейські ринки. Потенціал української фарми дуже великий.

– На вашу думку, українська фарма, зважаючи на її значення в сьогоднішній ситуації, буде якось підтримуватися державою?

– Не думаю. Законодавчо українська фарма має всі інструменти для розвитку. На жаль, податкові пільги ми не можемо надати, дешеві кредити держава теж не може надати. Вам відомо, що у нас з економікою.

– Є якісь розрахунки, в яку суму нам обходиться саме медицина воєнного часу, адже цивільні медзаклади займаються і лікуванням воєнних травм, і лікуванням цивільних, які отримали воєнні травми?

– Лікуванням військових займається відповідна служба Міністерства оборони України, яке має на це свій бюджет. Однак справді цивільні медзаклади теж мають таких пацієнтів. Вони це роблять в рамках відповідних пакетів Національної служби здоров’я України ((НСЗУ), послуги за якими оплачуються цією службою. Але точно підрахувати вартість медичної допомоги під час війни можна буде тільки після її завершення.

Хочу підкреслити, що Україна отримує дуже суттєву міжнародну допомогу, в тому числі грошима, обладнанням, ліками. В МОЗі створено відповідну комісію, яку очолює заступник міністра. Я теж вхожу до складу цієї комісії. Вона розподіляє отриману допомогу. Найбільший відсоток допомоги йде військовим. Подробиці та статистику ми, можливо, будемо знати після нашої перемоги.

– Як ви оцінюєте роботу Мінохоронздоров’я та НСЗУ від початку війни? Наскільки швидко вони перелаштували роботу на воєнні потреби?

– Їх роботу оцінюю на 5+ за п’ятибальною шкалою. Сьогоднішній склад міністерства один з найкращих за всю історію України. По-перше, міністр Віктор Ляшко сформував свою команду сам, йому ніхто не радив і не нав’язував, кого братии. Це, до речі, вперше за всю історію. Він сам повністю формував команду і це відчувається. Вони працюють як одне ціле. Плюс Ляшко сам по собі така людина, котра вміє переконувати, на 100% розуміється на менеджменті системи охорони здоров’я.

З НСЗУ трохи інша історія. Були люди, які її створювали. Це був стартап свого часу, а сьогодні це – потужна працююча організація. Ми додали їй повноваження. Сподіваємося, що вони почнуть перевіряти якість медичних послуг. Я не чув на них скарг, не чув, щоб НСЗУ затримала виплати чи щось неправильно перерахувала.

Я ще хотів би відзначити ДП "Медичні закупівлі України", яке наразі працює ефективно і без питань.

– А як же баталії та суперечки навколо НСЗУ, МОЗу, що вирували ще два роки тому?

– Я б сказав, що під час тих суперечок ми говорили про одне й те ж саме і ефективність багатьох речей підтвердилася. Звісно, декілька суттєвих моментів ще не вирішено, зокрема питання лікарського самоврядування. Зараз ми намагаємося знайти спільний варіант з усіма стейкхолдерами. Але тут немає протистояння, є бажання виробити спільну позицію.

– Ви зараз згадали про лікарське самоврядування. Чи з’явиться воно в Україні?

– Рік тому президент Володимир Зеленський підписав указ, де поставив завдання "розробити з урахуванням найкращих міжнародних практик та затвердити концепцію розвитку медичного самоврядування". Підготовка законопроєкту про самоврядування триває вже доволі довго. У різні часи розроблялися щонайменше п’ять варіантів документів на цю тему. У нашому комітеті працювала робоча група, яка зібрала всі пропозиції та провела обговорення з усіма стейкхолдерами галузі. Ці напрацювання стали основною законопроекту МОЗу. Його мета – ввести європейську систему, де рішення, наприклад щодо видачі ліцензії на лікарську практику, будуть видавати лікарські палати, а не чиновники, як це відбувається зараз. Робота над документом триває. За моїм прогнозом, його буде подано до Верховної Ради на початку наступного року.

– Які перспективи запровадження медичного страхування?

– Загальнодержавне медичне страхування було і в програмі президента, і в програмі партії "Слуга народу". Ми вже пройшли значний шлях до запровадження страхування: в комітеті створили робочу групу з цього питання, працюємо над визначенням моделі страхування, запустили пілотний проєкт з фармацевтичного страхування, підготували законодавчі зміни щодо пільг для роботодавців, які застрахують робітників. Але війна поставила на паузу напрацювання в цьому напрямі.

Паралельно з колегами працюємо над податковими змінами. У країні, де 60% людей отримують "чорну" зарплату, неможливо ввести медстрахування. Тож дискутуємо над проектом податкової реформи, яка зараз обговорюється.

– Ще одне економічне запитання: чи запрацює в сфері охорони здоров’я України механізм концесії і державне приватне партнерство?

– Закон "Про концесії", якого було прийнято в Україні, був загальний. Ми переконалися, що для медицини потрібен окремий закон. У нас є три варіанти законопроекту, в тому числі від МОЗу, є комітетський. Але під час війни це не першочерговий законопроект. Думаю, що з цих трьох законопроектів буде вироблено один загальний, спільний, який введе концесію в охорону здоров’я. Закон буде, але точно після війни.

– Чи змінився сьогодні погляд держави на роль приватних клінік у системі охорони здоров’я? Раніше, за часів Уляни Супрун, участь приватних клінік активно лобіювали, а зараз їх участь якось не акцентується?

– На цей рік Верховна Рада ухвалила рекордне фінансування медичної галузі. Зросло фінансування майже всіх пакетів медичних послуг. Частина з них вже відповідає ринковим розцінкам. Тому приватні заклади активно приєднуються до Програми медичних гарантій. Законтрактовані НСЗУ приватні медичні заклади та лікарі-ФОП конкурують з комунальними та державними закладами. Від початку року НСЗУ виплатила приватним закладам та лікарям-ФОП понад 1,7 млрд грн. Найбільше на "первинці" – понад 1 млрд грн.

Ми ставимо за мету інтеграцію медичних закладів усіх форм власності у єдиний медичний простір, де існуватиме здорова конкуренція за пацієнта.

Наведу приклад конкуренції. У комунальній клініці КТ працює з 9:00 до 13:00, а у приватній, законтрактованій з НСЗУ, – з 9:00 до 21:00. Звичайно, пацієнт прийде до тієї клініки, де більш зручний час роботи апарату. I НСЗУ сплатить за послугу приватній клініці. А для керівника комунального закладу це буде привід задуматись, як потрібно організовувати роботу, адже він не отримає кошти за цього пацієнта.

– До речі, ви не шкодуєте, що продали клініку "Борис"?

– Коли балотувався до Верховної Ради, то ніхто не міг прогнозувати, які випробування випадуть на нашу каденцію. Спочатку COVID-19, потім війна. Вони значно вплинули на наші плани, на терміни прийняття законопроєктів. Але на сьогодні в нас сформувалася команда у медичній галузі, яка попри всі негаразди досягає поставлених цілей. Тому першочергова мета – довести до кінця всі намічені три роки тому плани.

На той час, коли мене обрали до парламенту, продаж "Бориса", це було необхідним рішенням. Вже потім, після звершення каденції, після нашої перемоги, буду думати про те, що робити далі.

– Ваш прогноз щодо прийняття закону про держбюджет на наступний рік? Які кошти буде закладено на сферу охорони здоров’я?

– В умовах війни важко прогнозувати. Але є попередні домовленості про те, що Мінфін зробить все можливе, щоб розмір фінансування медичної галузі був не меншим, ніж цього року. Ми на це сподіваємося.