Авторитаризм під виглядом реформ: чому НБУ хоче усунути уряд і парламент від контролю над своїми рішеннями

В Україні знову намагаються проштовхнути зміни до законодавства, які можуть кардинально змінити баланс сил між регулятором, урядом і парламентом. На перший погляд – це "технічне уточнення", але насправді мова йде про встановлення безконтрольної влади Національного банку над фінансовим ринком.

Позиція юридичного управління ВР

Головне юридичне управління Верховної Ради у своєму висновку прямо зазначає, що запропонована норма суперечить принципу підзвітності органів влади та створює ризик неконтрольованого втручання НБУ в регулювання ринку фінансових послуг.

«Вилучення положення про погодження нормативно-правових актів Національного банку України з Кабінетом Міністрів України та Верховною Радою України призведе до усунення механізмів зовнішнього контролю за діяльністю НБУ, що не відповідає конституційним засадам поділу влади та принципу підзвітності органів державної влади» — (висновок Головного юридичного управління ВР).

Юристи наголошують, що відмова від погодження актів з урядом і парламентом є невиправданою і може призвести до правової колізії, коли регулятор фактично стане вищим за законодавчу та виконавчу гілки влади.

Перенесення валютної диктатури на весь фінансовий ринок

Спроба НБУ отримати право ухвалювати власні нормативно-правові акти без погодження з урядом чи парламентом — це не просто технічне спрощення процедур. Це фактично імпорт у регулювання небанківського сектору валютної моделі управління, побудованої на тотальному контролі та командних методах.

Валютне регулювання традиційно діє в умовах закритої моделі: обмеження, ліміти, санкції, дозвільні процедури. У кризові часи це може бути виправдано для стабілізації курсу, але перенесення цієї логіки на ринок фінансових послуг є руйнівним. Адже сучасне регулювання страхування, кредитних спілок чи лізингу в цивілізованих країнах базується на партнерстві, прозорості й довірі, а не на «ручному керуванні».

Запропоновані зміни дозволяють НБУ:

1. Встановлювати будь-які вимоги чи обмеження без зовнішнього контролю.
2. Впроваджувати нові правила без обговорення та консультацій із ринком.
3. Легітимізувати авторитарний стиль, який вже проявлявся у рекордних штрафах, затягуванні погоджень та публікації проєктів документів у «мертвий час» — п’ятниця ввечері з 10-денним терміном коментарів.

Як підкреслює висновок Головного юридичного управління Верховної Ради:

«Надання регулятору повноважень на ухвалення нормативно-правових актів без погодження з органами державної влади та без проходження визначеної законом процедури громадського обговорення створює передумови для зловживань та суперечить принципам правової визначеності».

Це — не просто суперечка про форму. Це спроба законсервувати адміністративну модель управління, яка давно себе вичерпала і яку сучасний фінансовий ринок не прийме.

Чому це небезпечно

У цивілізованих країнах будь-який фінансовий регулятор підзвітний суспільству через систему стримувань і противаг:

• уряд і парламент мають можливість впливати на ключові регуляторні акти;
• суспільні консультації — обов’язковий інструмент;
• зміни правил ринку відбуваються прозоро та прогнозовано.

В Україні ж НБУ вже неодноразово демонстрував авторитарний стиль:

• масові штрафи та перевірки, що носять фіскальний, а не регуляторний характер;
• ліквідація департаментів, які формували експертизу ринку;
• подання міжнародним партнерам перебільшених або викривлених звітів про «успіхи».

Додайте до цього нові повноваження без контролю — і ми отримаємо регулятора, який не підзвітний нікому, окрім самого себе.

Від «дякуємо регулятору» до реального діалогу

Ситуація на страховому ринку сьогодні нагадує класичний приклад «офіційної лояльності» при повній відсутності довіри. Публічно на зустрічах із НБУ лунають подяки «регулятору і особисто…», але в кулуарах ті самі представники ринку визнають: вони не задоволені, а інколи й відверто обурені діями регулятора.

Чому так відбувається? Відповідь проста: страх перед репресивними інструментами НБУ.

• Страх перед перевірками і санкціями. Більшість компаній розуміє, що відкритий конфлікт із НБУ може закінчитися швидкою перевіркою та штрафами.
• Залежність від регулятора. У сучасній моделі навіть робочі процеси часто залежать від доброї волі чиновників.
• Відсутність незалежного майданчика для діалогу. Критика, озвучена напряму, сприймається як «особистий напад» і відкидається.

Результат — офіційна позиція, яка не відображає реальної ситуації на ринку. Регулятор отримує ілюзію підтримки, а проблеми накопичуються.

Якщо ми хочемо, щоб ринок розвивався, потрібні інституційні механізми незалежної комунікації між страховиками та регулятором. Це може бути спільна рада, арбітражна група чи інший формат, який дозволяє фахівцям відкрито обговорювати проблеми без страху репресій.

Бо поки «дякуємо» звучить голосніше, ніж «маємо зауваження», реформи залишаться деклараціями, а не реальними змінами.

Як працюють регулятори в країнах, де ринок і влада — партнери, а не супротивники

Щоб зрозуміти, що відбувається в нас, треба подивитися, як має бути. І тут досвід низки країн показовий.

• Швеція
  Фінансовий наглядовий орган (Finansinspektionen) працює за принципом «no surprises». Жодних «п’ятниць увечері» — усі проєкти публікуються з достатнім терміном для обговорення, проводяться відкриті слухання з бізнесом та профільними асоціаціями. Рішення приймаються тільки після оцінки впливу на ринок.
• Велика Британія
  FCA (Financial Conduct Authority) має формалізований процес консультацій (Consultation Papers), де кожна ініціатива проходить кілька раундів обговорення з ринком. Регулятор зобов’язаний публічно відповідати на кожний коментар, а не просто «прийняти до відома».
• Канада
  ОСFI (Office of the Superintendent of Financial Institutions) створює industry advisory panels — консультативні ради з представників страхових компаній, банків, споживчих організацій. Це офіційний інструмент, а не «кухонні розмови».
• Австралія
  ASIC (Australian Securities and Investments Commission) вимагає, щоб будь-яке нове регулювання мало чітко вимірювану ціль, оцінку витрат для бізнесу та незалежний аудит через 12–18 місяців після впровадження.
• Сінгапур
  MAS (Monetary Authority of Singapore) — приклад інтегрованого регулятора, який водночас суворий і передбачуваний. Тут співпраця з ринком є стратегічною: регулярні семінари, спільні пілотні проєкти з інновацій, постійний обмін даними.

Червона лінія

Питання не тільки у змісті законопроєкту №9422. Питання у принципі:

Чому регулятор, у порушення чинного закону, хоче отримати право ухвалювати свої акти без контролю уряду і парламенту? Бо йому зручніше працювати без свідків і без стримувань.

Але демократія — це не про зручність чиновників. Це про підзвітність, прозорість і рівновагу гілок влади.

Якщо сьогодні суспільство дозволить НБУ усунути уряд і парламент від контролю, завтра ми прокинемося в країні, де регулятор вирішує все сам, а ринок залишається лише статистом. І це вже не реформи, а відкат у гірші зразки командно-адміністративної системи.

Висновок

Спроба НБУ отримати необмежені повноваження — це не шлях до модернізації ринку, а крок назад у радянську командно-адміністративну систему. На дворі — не 1991-й, і ринок уже не той, щоб мовчки ковтати подібні ініціативи.

Держава, яка прагне інтеграції до ЄС, не може будувати регуляторну політику на засадах страху і закритості. Ринок має відстояти принципи партнерства, прозорості та взаємної відповідальності.

Це — тест на зрілість і для регулятора, і для всіх нас.