Управління ризиками: ключові відмінності між світовим досвідом і НБУ

У сучасному світі управління ризиками стає не просто важливим аспектом діяльності організацій, а й ключовою умовою їхнього виживання у конкурентному середовищі. Якщо порівнювати основні аспекти міжнародної практики управління ризиками та вимоги вітчизняного регулятора банківського і фінансового ринків, на наш погляд, вбачаються схожі підходи до управління ризиками, проте їхні акценти суттєво різняться. Світові стандарти прагнуть до адаптивності та гнучкості, тоді як українські нормативні акти суворо регламентують процеси. Ця різниця у підходах дозволяє оцінити їхню сумісність і можливість створення синергетичного ефекту.

Світова практика вирізняється універсальністю та акцентом на динаміці. Головною її метою є інтеграція управління ризиками у всі аспекти діяльності організації. Експерти наголошують на важливості індивідуальної відповідальності за ризики, використання моделі "Три лінії захисту", а також формування позитивної культури управління ризиками. Це забезпечує відкритість, взаємодію між підрозділами та сприяє гнучкому реагуванню на виклики.

Постанови НБУ, своєю чергою, мають більш формалізований характер. Постанова №64 зосереджується на банківському секторі, встановлюючи жорсткі вимоги до моніторингу ризиків, звітності перед регуляторами та регламентації функцій внутрішнього контролю. Постанова №194 орієнтована на страховий сектор і включає специфічні вимоги до управління страховими ризиками, акцентуючи увагу на прозорості відносин із клієнтами та необхідності регулярного тестування стійкості.

Ключова різниця між цими підходами полягає у розподілі відповідальності. Світова практика пропонує рівномірний розподіл обов’язків між усіма рівнями організації, дозволяючи кожному працівнику усвідомити свою роль у ризик-менеджменті. Натомість Постанова №64 покладає відповідальність переважно на керівництво та функції внутрішнього контролю, тоді як №194 додає незалежну функцію управління ризиками.

Культура управління ризиками – ще один аспект, де ці підходи відрізняються. Світова практика ставить акцент на індивідуальній ініціативі, відкритості та навчанні персоналу. НБУ ж наголошує на важливості "тону згори", тобто прикладу, який має подавати керівництво, а також регламентує регулярні програми підвищення кваліфікації. Регулярне підвищення кваліфікації працівників розглядається як один із ключових елементів забезпечення стійкості ризик-менеджменту. Це включає тренінги, семінари та внутрішні навчальні програми.

Щодо інтеграції ризиків, світові стандарти закликають до адаптивності, пропонуючи організаціям самостійно визначати способи вбудовування ризик-менеджменту у свої процеси. Постанови НБУ, навпаки, встановлюють чіткі рамки, що можуть бути особливо корисними для секторів, які потребують високого рівня регуляції. Наприклад, для банківських установ чітко визначено процедури ідентифікації, оцінки та моніторингу ризиків, що забезпечує прозорість і контроль. У страховому секторі особлива увага приділяється управлінню катастрофічними ризиками через перестрахування, яке мінімізує потенційні збитки.

Комунікація також розглядається з різних кутів зору. Світова практика пропонує використання цифрових платформ для прозорого обміну інформацією та підтримки гнучкості. Постанови НБУ, зокрема №194, акцентують увагу на формалізованих процедурах звітності й прозорості у взаєминах із клієнтами. Забезпечення своєчасного інформування акціонерів, регуляторів та клієнтів стає важливим компонентом у формуванні довіри до організації. Для цього пропонується регулярна публікація звітів про основні ризики, досягнення у їхньому управлінні та подальші плани.

Іншим важливим аспектом є управління спільними ризиками. Світова практика наголошує на координації дій між різними учасниками ринку, розробці колективних стратегій і впровадженні систем обміну даними. Натомість Постанови НБУ встановлюють чіткі вимоги до обміну інформацією та оцінки впливу спільних ризиків на стійкість організацій. Наприклад, страховикам рекомендовано створювати альянси для ефективнішого реагування на ризики, пов’язані зі стихійними лихами чи глобальними кризами.

Також важливо зазначити роль інновацій у розвитку систем управління ризиками. Світова практика активно заохочує використання штучного інтелекту та аналітичних платформ для прогнозування ризиків і автоматизації їхнього моніторингу. Постанови НБУ поки що не включають такі вимоги, але це може бути перспективним напрямком розвитку регуляторної бази. Наприклад, впровадження автоматизованих систем у банках могло б підвищити точність оцінок і зменшити навантаження на персонал.

У підсумку, синтез цих підходів міг би значно підвищити ефективність управління ризиками. Використання адаптивності світових стандартів дозволяє створювати динамічні стратегії, які реагують на зміни середовища. У свою чергу, стандарти НБУ забезпечують структурованість та відповідність регуляторним вимогам. Організаціям варто враховувати як гнучкість, так і регламентованість, щоб формувати стійкі системи управління ризиками, які поєднують у собі найкращі аспекти обох підходів. Це сприятиме підвищенню довіри клієнтів, партнерів і регуляторів, а також забезпечить довгострокову стабільність та розвиток.