На главную страницу
 
Главная
О нас
Новости
Обсуждения
Обьявления
База знаний
Поиск
Карта сайта
Комментарии
Интервью
Аналитика
Рейтинги
Поиск по сайту

Обсуждения / Комментарии / Комментарии

ВС оголив проблему рівноваги майнових інтересів потерпілого та винуватця ДТП

Версия для печати Версия для печати
05.03.2016 

Наявність поліса обов?язкового страхування не звільняє винуватця дорожньо-транспортної пригоди від обов?язку компенсувати заподіяну шкоду в повному обсязі. Така правова позиція, яку недавно висловив Верховний Суд, може кардинально змінити звичне уявлення про використання договору обов?язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів.

Абсолютне право потерпілого

В постанові від 20.01.2016 (справа №6-2808цс15) найвищий судовий орган відзначив, що "право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором". Це, на думку ВС, пов?язано з тим, що внаслідок ДТП виникає два види зобов?язань, які "не виключають одне одного":

  • деліктне (зобов?язання щодо заподіяння шкоди) – між винуватцем і потерпілим;
  • договірне – між потерпілим і страховою компанією, що застрахувала відповідальність винуватця.

?дея про відшкодування збитків безпосередньо винуватцем, попри наявність договору ОСЦПВ, не є новою. Подібну позицію ВС висловлював ще в 2011 році, узагальнюючи практику розгляду цивільних справ, які виникають з договорів страхування. Проте широкого застосування позиція тоді не отримала, оскільки суди в більшості випадків сприймали її скептично, наприклад, указуючи, що вона "суперечить меті обов?язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів – захисту майнових інтересів страхувальника" (постанова Вищого господарського суду від 6.08.2013 №5011-50/18752-2012).

Пленум Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ у постанові від 1.03.2013 №4 також прямо вказав, що "непред?явлення вимог до страховика за наявності підстав для стягнення завданої шкоди саме зі страховика є підставою для відмови в позові до заподіювача шкоди у відповідному розмірі".

Навіть Верховний Суд у недавньому рішенні від 2.12.2015 у справі №6-691цс15, крім іншого, вказав, що відшкодування збитків винуватцем ДТП "можливе за умови, якщо у страховика не виникло зобов?язання стосовно відшкодування шкоди або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність". ?з цього має випливати, що право потерпілого на відшкодування не таке вже й абсолютне та обмежене згаданими умовами.

Так чи інакше, але останню правову позицію ВС про "абсолютне право" цілком можна назвати нормативно обгрунтованою, такою, що служить винуватцем, попри наявність договору ОСЦПВ, не є новою. Подібну позицію ВС висловлював ще в 2011 році, узагальнюючи практику розгляду цивільних справ, які виникають з договорів страхування. Проте широкого застосування позиція тоді не отримала, оскільки суди в більшості випадків сприймали її скептично, наприклад, указуючи, що вона "суперечить меті обов?язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів – захисту майнових інтересів страхувальника" (постанова Вищого господарського суду від 6.08.2013 №5011-50/18752-2012).

Пленум Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ у постанові від 1.03.2013 №4 також прямо вказав, що "непред?явлення вимог до страховика за наявності підстав для стягнення завданої шкоди саме зі страховика є підставою для відмови в позові до заподіювача шкоди у відповідному розмірі".

Навіть Верховний Суд у недавньому рішенні від 2.12.2015 у справі №6-691цс15, крім іншого, вказав, що відшкодування збитків винуватцем ДТП "можливе за умови, якщо у страховика не виникло зобов?язання стосовно відшкодування шкоди або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність". ?з цього має випливати, що право потерпілого на відшкодування не таке вже й абсолютне та обмежене згаданими умовами.

Так чи інакше, але останню правову позицію ВС про "абсолютне право" цілком можна назвати нормативно обгрунтованою, такою, що служить захистом майнових інтересів потерпілих, дозволяючи їм повною мірою реалізувати своє право на відшкодування збитків.

Залежність від третіх осіб

Що стосується інтересів страхувальника за договором ОСЦПВ, то Верховний Суд не залишив без уваги й це питання. Так, він зазначив, що заподіювач шкоди після її компенсації може пред?явити майнові вимоги до страхової компанії, з якою він уклав договір.

Наявність у страхувальника такого права ВС убачає в положеннях ч.4 ст.636 Цивільного кодексу, відповідно до якої сторона, що уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися передбаченим ним правом, якщо третя особа від цього права відмовилася і якщо інше не випливає із суті договору.

Водночас отримання виплати за договором ОСЦПВ на підставі цієї норми можливе лише за умови відмови потерпілого від своїх прав. Не виключено, що наявність такої умови може ускладнити реалізацію страхувальником свого права.

Адже в більшості випадків потерпілий спочатку звертається по виплату до страховика. Проте, не отримавши відповіді на своє звернення або ж почувши відмову у виплаті, змушений звертатися безпосередньо до заподіювача шкоди. Таким чином, звернення потерпілого до страхової компанії свідчитиме про те, що останній від своїх прав не відмовлявся, а навпаки, намагався їх реалізувати. Отже, страхувальник, відшкодувавши потерпілому збитки, фактично буде позбавлений можливості отримати компенсацію на підставі цього положення закону.

Щоправда, ВС залишив без уваги норму закону про ОСЦПВ, яка також уможливлює виплату страхового відшкодування на користь страхувальника. Відповідно до абз.2 п.36.4 ст.36 цього закону страховик компенсує витрати страхувальника за умови, що вони понесені за згодою страховика. Тобто фактично страхувальникові необхідно погодити зі страховиком суму, яку він відшкодує в рамках деліктних правовідносин.

Таким чином, страхувальник за ОСЦПВ опиняється у досить несприятливій ситуації. З одного боку, він зобов?язаний самостійно компенсувати шкоду, а з другого – погодити суму збитків з третьою особою (страховиком). ?накше він сам не зможе отримати кошти, оскільки відшкодування без згоди страховика є підставою для відмови в компенсації за договором ОСЦПВ.

Крім того, для отримання відшкодування страхувальникові в будь-якому випадку необхідно звернутися до страхової компанії із заявою щодо виплати в порядку, передбаченому ст.35 закону про ОСЦПВ.

Водночас відповідно до п.37.1.4 згаданого закону підставою для відмови у виплаті є неподання такої заяви протягом року з моменту ДТП, якщо шкоду завдано майну потерпілого, і 3-х років, якщо її заподіяно здоров?ю або життю потерпілого.

Страхувальник з різних причин, що не залежать від нього (наприклад, тривалий судовий спір з потерпілим), може не встигнути відшкодувати збитки в зазначені терміни. Як наслідок, йому може бути відмовлено у виплаті.

З викладеного випливає, що законодавство неЩоправда, ВС залишив без уваги норму закону про ОСЦПВ, яка також уможливлює виплату страхового відшкодування на користь страхувальника. Відповідно до абз.2 п.36.4 ст.36 цього закону страховик компенсує витрати страхувальника за умови, що вони понесені за згодою страховика. Тобто фактично страхувальникові необхідно погодити зі страховиком суму, яку він відшкодує в рамках деліктних правовідносин.

Таким чином, страхувальник за ОСЦПВ опиняється у досить несприятливій ситуації. З одного боку, він зобов?язаний самостійно компенсувати шкоду, а з другого – погодити суму збитків з третьою особою (страховиком). ?накше він сам не зможе отримати кошти, оскільки відшкодування без згоди страховика є підставою для відмови в компенсації за договором ОСЦПВ.

Крім того, для отримання відшкодування страхувальникові в будь-якому випадку необхідно звернутися до страхової компанії із заявою щодо виплати в порядку, передбаченому ст.35 закону про ОСЦПВ.

Водночас відповідно до п.37.1.4 згаданого закону підставою для відмови у виплаті є неподання такої заяви протягом року з моменту ДТП, якщо шкоду завдано майну потерпілого, і 3-х років, якщо її заподіяно здоров?ю або життю потерпілого.

Страхувальник з різних причин, що не залежать від нього (наприклад, тривалий судовий спір з потерпілим), може не встигнути відшкодувати збитки в зазначені терміни. Як наслідок, йому може бути відмовлено у виплаті.

З викладеного випливає, що законодавство не надає страхувальникові за ОСЦПВ надійного способу захисту свого майнового інтересу. Адже в будь-якому випадку його право залежить від волевиявлення третіх осіб:

  • відмови потерпілого від свого права за договором ОСЦПВ;
  • узгодження страховиком суми збитків, що підлягають відшкодуванню.

При цьому термін звернення по виплату до страховика обмежений.

Практика на користь страховика

Про відсутність у законодавстві однозначного способу захисту страхувальником свого майнового інтересу найяскравіше свідчить різноманітність судової практики і правових обгрунтувань позовних вимог, які страхувальники використовують для захисту своїх прав (у порядку регресу, стягнення шкоди, на підставі закону про ОСЦПВ).

У більшості випадків суди відмовляють у задоволенні позовних вимог винуватця ДТП до страхової компанії, посилаючись на те, що:

  • законом про ОСЦПВ "не передбачено право страхувальника після виплати ним страхового відшкодування звертатися із регресним позовом до страховика" (ухвала ВСС від 4.07.2012 №6-42501св11);
  • відповідно до закону про ОСЦПВ "страховик забезпечує компенсацію витрат страхувальника", в той же час страхувальник "звернувся з позовом про відшкодування заподіяних порушенням зобов?язання збитків", проте позивач "не спростував факту відсутності причинно-наслідкового зв?язку між неналежним виконанням відповідачем зобов?язань та заподіянням збитків позивачеві" (постанова ВГС від 20.08.2012 №27/379);
  • усупереч вимогам закону про ОСЦПВ страхувальник не узгодив зі страховиком відшкодування збитків (ухвала ВСС від 10.12.2014 №6-9607св14; постанова ВГС від 5.10.2010 №33/573/10/371-09).

Проте є і протилежна практика, заснована на вказаній нормі, коли суди стягували компенсацію на користь страхувальника, попри те що він не отримував згоди на відшкодування збитків від страховика. Але такі рішення швидше є винятком із правил (постанова ВГС від 24.12.2014 №910/8800/14; рішення Апеляційного суду м.Києва від 11.02.2014 №22-ц/796/2488/2014; ухвала Апеляційного суду Черкаської області від 23.01.2013 №2-307/2012 (у відкритті касаційного провадження відмовлено).

Відсутність механізмів захисту

Підсумовуючи викладене, слід зауважити: потрібно виходити з того, що мета ОСЦПВ, з одного боку, полягає в забезпеченні права потерпілого на відшкодування, а з другого – в захисті майнових прав страхувальника.

Своїм рішенням Верховний Суд, по суті, підтвердив законність відповідних прав цих двох суб?єктів:

  • право потерпілого на повне відшкодування збитків як за рахунок заподіювача шкоди, який застрахував свою відповідальність, так і за рахунок страховика;
  • право страхувальника за договором ОСЦПВ на захист своїх майнових інтересів.

Водночас це рішення ВС оголило проблему, що майнових інтересів потерпілого та винуватця ДТП

Наявність поліса обов?язкового страхування не звільняє винуватця дорожньо-транспортної пригоди від обов?язку компенсувати заподіяну шкоду в повному обсязі. Така правова позиція, яку недавно висловив Верховний Суд, може кардинально змінити звичне уявлення про використання договору обов?язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів.

Абсолютне право потерпілого

В постанові від 20.01.2016 (справа №6-2808цс15) найвищий судовий орган відзначив, що "право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором". Це, на думку ВС, пов?язано з тим, що внаслідок ДТП виникає два види зобов?язань, які "не виключають одне одного":

  • деліктне (зобов?язання щодо заподіяння шкоди) – між винуватцем і потерпілим;
  • договірне – між потерпілим і страховою компанією, що застрахувала відповідальність винуватця.

?дея про відшкодування збитків безпосередньо винуватцем, попри наявність договору ОСЦПВ, не є новою. Подібну позицію ВС висловлював ще в 2011 році, узагальнюючи практику розгляду цивільних справ, які виникають з договорів страхування. Проте широкого застосування позиція тоді не отримала, оскільки суди в більшості випадків сприймали її скептично, наприклад, указуючи, що вона "суперечить меті обов?язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів – захисту майнових інтересів страхувальника" (постанова Вищого господарського суду від 6.08.2013 №5011-50/18752-2012).

Пленум Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ у постанові від 1.03.2013 №4 також прямо вказав, що "непред?явлення вимог до страховика за наявності підстав для стягнення завданої шкоди саме зі страховика є підставою для відмови в позові до заподіювача шкоди у відповідному розмірі".

Навіть Верховний Суд у недавньому рішенні від 2.12.2015 у справі №6-691цс15, крім іншого, вказав, що відшкодування збитків винуватцем ДТП "можливе за умови, якщо у страховика не виникло зобов?язання стосовно відшкодування шкоди або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність". ?з цього має випливати, що право потерпілого на відшкодування не таке вже й абсолютне та обмежене згаданими умовами.

Так чи інакше, але останню правову позицію ВС про "абсолютне право" цілком можна назвати нормативно обгрунтованою, такою, що служить захистом майнових інтересів потерпілих, дозволяючи їм повною мірою реалізувати своє право на відшкодування збитків.

Залежність від третіх осіб

Що стосується інтересів страхувальника за договором ОСЦПВ, то Верховний Суд не залишив без уваги й це питання. Так, він зазначив, що заподіювач шкоди після її компенсації може пред?явити майнові вимоги до страхової компанії, з якою він уклав договір.

Наявність у страхувальника такого права ВС убачає в положеннях ч.4 ст.636 Цивільного кодексу, відповідно до якої сторона, що уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися передбаченим ним правом, якщо третя особа від цього права відмовилася і якщо інше не випливає із суті договору.

Водночас отримання виплати за договором ОСЦПВ на підставі цієї норми можливе лише за умови відмови потерпілого від своїх прав. Не виключено, що наявність такої умови може ускладнити реалізацію страхувальником свого права.

Адже в більшості випадків потерпілий спочатку звертається по виплату до страховика. Проте, не отримавши відповіді на своє звернення або ж почувши відмову у виплаті, змушений звертатися безпосередньо до заподіювача шкоди. Таким чином, звернення потерпілого до страхової компанії свідчитиме про те, що останній від своїх прав не відмовлявся, а навпаки, намагався їх реалізувати. Отже, страхувальник, відшкодувавши потерпілому збитки, фактично буде позбавлений можливості отримати компенсацію на підставі цього положення закону.

Щоправда, ВС залишив без уваги норму закону про ОСЦПВ, яка також уможливлює виплату страхового відшкодування на користь страхувальника. Відповідно до абз.2 п.36.4 ст.36 цього закону страховик компенсує витрати страхувальника за умови, що вони понесені за згодою страховика. Тобто фактично страхувальникові необхідно погодити зі страховиком суму, яку він відшкодує в рамках деліктних правовідносин.

Таким чином, страхувальник за ОСЦПВ опиняється у досить несприятливій ситуації. З одного боку, він зобов?язаний самостійно компенсувати шкоду, а з другого – погодити суму збитків з третьою особою (страховиком). ?накше він сам не зможе отримати кошти, оскільки відшкодування без згоди страховика є підставою для відмови в компенсації за договором ОСЦПВ.

Крім того, для отримання відшкодування страхувальникові в будь-якому випадку необхідно звернутися до страхової компанії із заявою щодо виплати в порядку, передбаченому ст.35 закону про ОСЦПВ.

Водночас відповідно до п.37.1.4 згаданого закону підставою для відмови у виплаті є неподання такої заяви протягом року з моменту ДТП, якщо шкоду завдано майну потерпілого, і 3-х років, якщо її заподіяно здоров?ю або життю потерпілого.

Страхувальник з різних причин, що не залежать від нього (наприклад, тривалий судовий спір з потерпілим), може не встигнути відшкодувати збитки в зазначені терміни. Як наслідок, йому може бути відмовлено у виплаті.

З викладеного випливає, що законодавство не надає страхувальникові за ОСЦПВ надійного способу захисту свого майнового інтересу. Адже в будь-якому випадку його право залежить від волевиявлення третіх осіб:

  • відмови потерпілого від свого права за договором ОСЦПВ;
  • узгодження страховиком суми збитків, що підлягають відшкодуванню.

При цьому термін звернення по виплату до страховика обмежений.

Практика на користь страховика

Про відсутність у законодавстві однозначного способу захисту страхувальником свого майнового інтересу найяскравіше свідчить різноманітність судової практики і правових обгрунтувань позовних вимог, які страхувальники використовують для захисту своїх прав (у порядку регресу, стягнення шкоди, на підставі закону про ОСЦПВ).

У більшості випадків суди відмовляють у задоволенні позовних вимог винуватця ДТП до страхової компанії, посилаючись на те, що:

  • законом про ОСЦПВ "не передбачено право страхувальника після виплати ним страхового відшкодування звертатися із регресним позовом до страховика" (ухвала ВСС від 4.07.2012 №6-42501св11);
  • відповідно до закону про ОСЦПВ "страховик забезпечує компенсацію витрат страхувальника", в той же час страхувальник "звернувся з позовом про відшкодування заподіяних порушенням зобов?язання збитків", проте позивач "не спростував факту відсутності причинно-наслідкового зв?язку між неналежним виконанням відповідачем зобов?язань та заподіянням збитків позивачеві" (постанова ВГС від 20.08.2012 №27/379);
  • усупереч вимогам закону про ОСЦПВ страхувальник не узгодив зі страховиком відшкодування збитків (ухвала ВСС від 10.12.2014 №6-9607св14; постанова ВГС від 5.10.2010 №33/573/10/371-09).

Проте є і протилежна практика, заснована на вказаній нормі, коли суди стягували компенсацію на користь страхувальника, попри те що він не отримував згоди на відшкодування збитків від страховика. Але такі рішення швидше є винятком із правил (постанова ВГС від 24.12.2014 №910/8800/14; рішення Апеляційного суду м.Києва від 11.02.2014 №22-ц/796/2488/2014; ухвала Апеляційного суду Черкаської області від 23.01.2013 №2-307/2012 (у відкритті касаційного провадження відмовлено).

Відсутність механізмів захисту

Підсумовуючи викладене, слід зауважити: потрібно виходити з того, що мета ОСЦПВ, з одного боку, полягає в забезпеченні права потерпілого на відшкодування, а з другого – в захисті майнових прав страхувальника.

Своїм рішенням Верховний Суд, по суті, підтвердив законність відповідних прав цих двох суб?єктів:

  • право потерпілого на повне відшкодування збитків як за рахунок заподіювача шкоди, який застрахував свою відповідальність, так і за рахунок страховика;
  • право страхувальника за договором ОСЦПВ на захист своїх майнових інтересів.

Водночас це рішення ВС оголило проблему, що полягає у відсутності реальних дієвих механізмів, які дозволяють страхувальникові захистити свій майновий інтерес.

Таким чином, рівновага майнових інтересів потерпілого і заподіювача шкоди, закладена в ідею ОСЦПВ, не може вважатися досягнутою.

Автор:  Станіслав Карпов
Источник:  Закон і Бізнес
URL статьи:  http://zib.com.ua/ua/122120-verhovniy_sud_ogoliv_problemu_rivnovagi_maynovih_interesiv_p.html

«« Вернуться на первую страницу раздела



Администрация сайта не всегда разделяет мнение авторов чьи статьи размещены на ресурсе.
При использовании материалов сайта гиперссылка www.insurancebiz.org обязательна.
© 2006–2009 Ассоциация Страховой Бизнес