Політичний ризик. Ціна свободи — плати або згинеш

У минулому відомий журналіст, а наразі старший співробітник Центру аналізу європейської політики Едвард Лукас намагається пояснити європейцям, що настав час платити належну ціну за свою безпеку і безпекову парасольку, яку надають США. Для цього потрібно виконувати зобов'язання щодо витрат на оборону, а також стати корисними для Вашингтона у протистоянні з Пекіном. І слід сказати бізнесу, що не можна прибутки акціонерів ставити вище національної безпеки. "Зовнішня і внутрішня безпека має свою ціну: заплати або загинь", — переконує Едвард Лукас.

Європейці насміхалися, коли Дональд Трамп назвав їх "неплатниками" внесків до НАТО – це змусило Атлантичний альянс, заснований на святих цінностях і спільних жертвах протягом багатьох десятиліть, виглядати як рекет задля захисту. Але попередній (і, можливо, наступний) американський президент мав рацію. Національна безпека схожа на страховий поліс: за ризики, які ми не можемо собі дозволити, заплативши трохи, можна врятувати багато. Пропустите внесок – і ви втратите покриття.

Страхування національної безпеки – вигідна угода для європейців. Американці очолюють Альянс і дбають про ядерну зброю, військові космічні програми, удари на великі відстані, бойові запаси та інші дороговартісні можливості, які роблять стримування надійним. Натомість європейці повинні витрачати 2% ВВП на оборону і надавати підтримку у вирішенні важливих глобальних питань. Але ця політика дає збої. Протягом багатьох років європейці ставили інші інтереси (зокрема, дешевий російський газ і дешеве виробництво в Китаї) вище за національну безпеку. Вони економили на обороні. Хоча це змінюється, значна частина американських виборців вже втомилася від європейських "вільних наїзників". Ба більше, Китай зараз є загрозою номер один, а Європа – другорядним персонажем.

На папері європейці можуть себе захистити. ВВП європейських членів НАТО становить близько 20 трильйонів доларів (національний дохід США – 23 трильйони доларів). Але навіть за наявності необхідної політичної волі, перетворення грошей на військову силу потребує часу. Віджимання 1440 разів на день (по одному за хвилину) – це просто виснажливо. Розподіл такої ж кількості на декілька тижнів має великий вплив на фізичну форму. Отже, навіть за найбільш нереалістично оптимістичних припущень, європейцям знадобиться щонайменше десятиліття, щоб замінити парасольку безпеки США. росія, якщо вона не розпадеться повністю після поразки в Україні, може відновити свою армію і кинути серйозний виклик протягом двох років.

Тому нагальним завданням для європейців є кращий розподіл тягаря вдома і підвищення своєї корисності для Сполучених Штатів в інших сферах, головним чином щодо Китаю. Економічна вага ЄС, нормотворчі повноваження і дипломатичний вплив є важливими, можливо, вирішальними активами тут, оскільки суперництво має не лише військовий характер. Китайська партія-держава бореться за домінування в таких сферах, як контроль персональних даних, інформаційних потоків і встановлення технологічних стандартів. Трансатлантична і транстихоокеанська співпраця між США та їхніми союзниками може спрацювати: подивіться, як вона зламала, здавалося б, невблаганну хватку Huawei у сфері телефонії 5G. Далі: критичні мінерали, чіпи і безпілотники.

Це означає велике переосмислення. Наша політична та економічна модель протягом трьох десятиліть передбачала, що бізнес ставить на перше місце прибутки акціонерів, а не національну безпеку. Нам потрібен, по суті, новий вид страхування політичних ризиків, що пом'якшує не конкретні потрясіння (війна, націоналізація), а потенційні загрози для ланцюга поставок, небезпеку витоку даних і чутливих технологій. Ми робили це під час Холодної війни. Нам потрібно навчитися робити це знову.

Політика страхування національної безпеки має ще два елементи: суспільна довіра та соціальна згуртованість. Вони вразливі для зовнішніх зловмисників (росія спеціалізується на поляризації громадської думки), або ж можуть підірватися через економічні, культурні та інші негаразди. Щоправда, аргументи на користь аутсорсингу, масової міграції та скорочення державних послуг можуть бути вагомими. Нові технології, зміна клімату та інші великі тенденції роблять радикальні зміни неминучими. Але люди, яким все це не подобається, можуть голосувати. Якщо їх ігнорувати, вони можуть висловити своє невдоволення, обираючи антисистемних "популістських" політиків або підтримуючи нібито антиістеблішментські ідеї, такі як Brexit. Відкидання цих виборців як зрадників, фанатиків чи ідіотів посилює їхнє відчуження. Те, що це стосується як Сполучених Штатів, так і Європи, лише підкреслює наслідки для національної безпеки. Заспокоєння цих настроїв коштуватиме дорого, але ігнорування їх буде катастрофічним.