Ризик-простір ОСЦПВ: погляд на дані за 8 місяців 2025 року очима ризик-менеджера

Ринок ОСЦПВ в Україні – усе більш-менш стабільно: виплати йдуть, договори укладаються, інститути функціонують. Але якщо глянути уважніше – є певні тріщини і вони стають дедалі помітнішими. Кількість укладених договорів падає, середня виплата зростає, частка Фонду захисту потерпілих в загальних виплатах б'є рекорди. І все це – на тлі війни, де і машини, і дороги, і люди перебувають у щоденному ризику.

Здається, ОСЦПВ саме по собі мало би бути стрижнем публічного страхового поля. Але в реальності цей стрижень потроху гнеться. Причина – не лише в загрозах, що приніс 2022-й, а й у тому, як саме працює система: як налаштовується андеррайтинг, як тарифікується ризик, і як МТСБУ (де-юре координатор) визначає пріоритети та діє. Саме з цієї точки зору – очима ризик-менеджера – і хочеться подивитися на ринок: без зайвого пафосу, але з чітким акцентом на системні ризики, які вже набувають хронічної форми.

Спробуємо відповісти на запитання: чи витримає ринок ще один складний сезон без перегляду правил гри? І що можуть зробити страховики, МТСБУ та державні органи, аби не чекати, поки черговий ризик не перетвориться на кризу?

2. Основні показники за 8 місяців: у пошуках нової рівноваги

ОСЦПВ-ринок за 8 місяців 2025 року продовжує демонструвати нестійку динаміку: за окремими напрямами – позитивну, за іншими – ризиковану. Усього було укладено 4,79 млн договорів ОСЦПВ, що на 5,76% менше, ніж за аналогічний період 2024 року. І хоча порівняно з попередніми кварталами темпи падіння дещо сповільнилися, загальна тенденція залишається негативною. Зменшення кількості договорів – це не лише питання ціни. Це питання географії, міграції, скорочення автопарку, і, зрештою, війни, яка триває вже третій рік.

Натомість страхові премії зросли – до 14,8 млрд грн (+122,95%). Це зростання забезпечене не розширенням охоплення, а зміною середньої вартості полісу: тарифне регулювання стало гнучкішим, а середня премія сягнула близько 3100 грн. Тобто маємо типовий приклад інфляційного ефекту: кількість падає, вартість зростає, а ринок візуально "виглядає" стабільно. Але це – оптична ілюзія.

Страхові виплати за 8 місяців становили 3,97 млрд грн, що на 27% більше, ніж за той самий період 2024 року. І це зростання – не просто математичний наслідок дорожчих полісів. Воно демонструє ще одну серйозну тенденцію: розмір виплати по одному страховому випадку зростає. Середня виплата за заявленим страхувальником зверненням наближається до 41 000 грн, тоді як торік ця цифра була близько 33 000. Вартість ремонту, інфляція, зростання курсу, дефіцит запчастин – усе це створює тиск на виплатну частину.

Особливої уваги заслуговує діяльність МТСБУ в частині виконання гарантійної функції. За серпень 2025 року із Фонду захисту потерпілих було сплачено понад 78 млн грн регламентних виплат. І це – лише за один місяць. У липні – ще 75 млн. А з початку року сума перевищила 531 млн грн. Темпи зростання – вражаючі, але зовсім не радісні. Це – не бонус для ринку, а симптом його хронічної хвороби. Усе частіше покриття відповідальності за ДТП доводиться здійснювати не страховим компаніям, а самому Бюро. І хоча резерви Фонду захисту потерпілих залишаються достатніми, темп їх виснаження ставить запитання – наскільки довго ринок зможе залишатися на "регламентній підтримці"?

3. Ключові ризики, що формуються на ринку ОСЦПВ

3.1. Ризик зниження охоплення: не всі дороги ведуть до полісу

Падіння кількості укладених договорів за 8 місяців 2025 року становило 5,8% (з понад 5,08 млн у 2024 році до 4,79 млн). Це – тривожний сигнал.

Так, гнучке тарифне регулювання дозволило підвищити середню премію. Але вартість полісу для багатьох водіїв вже стала фінансовим тягарем. Але й ціна – не єдиний чинник. Ми живемо у країні, де мільйони людей стали ВПО або виїхали за кордон. Автомобілі залишились у гаражах, або й зовсім – на розбитих дорогах сходу країни. Частина автопарку втрачена фізично. Частина – юридично: машини є, але не їздять. Це створює ситуацію, коли страхування просто втратило сенс для частини населення.

В умовах війни дедалі більше водіїв ризикують їздити без поліса, адже контроль – нерівномірний, а ризик бути зупиненим – не для всіх переконливий (Ау? Проєкт автофіксації наявності полісів через дорожні камери – де ти?!). Додаймо сюди ще й економічний фактор – і от маємо ситуацію, коли національний страховий продукт ризикує втратити свою масовість. І якщо в 2022 році це можна було пояснити шоком і дестабілізацією, то у 2025-му це вже системна тенденція, яка потребує реагування.

3.2. Ризик зростання вартості збитку: коли ціни "виїжджають" за ліміт

Середня виплата за врегульованою вимогою сягнула 41 тис. грн, тоді як рік тому була близько 33 тис. Це відображає інфляційний тиск, ріст вартості запчастин та дефіцит сервісних потужностей.

Інфляційний тиск, девальваційні очікування, ріст вартості автозапчастин, складність логістики – усе це штовхає вгору реальну вартість відновлення пошкодженого авто. А вона часто виявляється вищою за максимальні ліміти відповідальності, передбачені ОСЦПВ. Особливо критичною є ситуація з новими авто або з електромобілями, де навіть незначна подряпина може обернутися ремонтом на десятки тисяч гривень.

Результат? Думаю, що можна з обережністю зпрогнозувати дедалі частішу участь страхувальника у покритті збитків та можливе зростання кількості судових спорів. І – падіння довіри до системи.

Це класичний ризик відставання нормативної бази від економічної реальності. У RM2 таке трактувалося б як стратегічний ризик – адже мова не про конкретний інцидент, а про структурну дисфункцію продукту, що втрачає здатність виконувати свою головну функцію – страхову.

3.3. Ризик "регламентної залежності" ринку

Якщо подивитись на цифри, вони красномовні: за даними Бюро регламентні виплати з Фонду захисту потерпілих МТСБУ за 8 місяців 2025 року сягнули понад 531 млн грн. Лише за серпень – 78,4 млн грн. Це рекордні показники, і не просто за окремий місяць, а й у динаміці до попередніх років. Для порівняння: за весь 2021 рік таких виплат було трохи більше 400 млн грн.

На перший погляд – хороша новина: потерпілі отримують компенсацію навіть у складних випадках. Але з погляду ризик-менеджменту – це тривожний сигнал про зростання залежності ринку від централізованого фонду, а не від роботи страхових компаній.

Фонд покриває ті випадки, які мали б закриватися в рамках звичайного страхування: ДТП з незастрахованими авто, збанкрутілі компанії… Чим більше таких виплат – тим гірше сигнал для ринку. Це означає, що інституційна надійність ОСЦПВ знижується. А сам Фонд ризикує стати "страховиком останньої надії" – тобто тією самою державною інституцією, яка покриває провали інших гравців. У контексті RM2 це означає: системна загроза балансам МТСБУ, ризик управлінської нестійкості і морального ризику (moral hazard), коли страхові компанії розуміють, що все одно "хтось заплатить". Якщо не зупинити цю динаміку – регламентні виплати можуть перестати бути виключенням і стати новою нормою, з усіма можливими наслідками для фондів, бюджету, довіри.

3.4. Ризик несистемного тарифного регулювання: коли ринок грає без правил

Однією з найбільш важливих тем для страховиків у сегменті ОСЦПВ залишається тарифна політика. На сьогодні в Україні немає повноцінної методології ризик-орієнтованого ціноутворення в ОСЦПВ, яка б враховувала регіональні, демографічні, поведінкові та історичні дані.

З одного боку – страховикам дозволено вільно варіювати в межах коефіцієнтів. З іншого – МТСБУ разом із НБУ "цікавляться" рівнем середньої премії, і можуть впливати на "рекомендовані підходи". Це створює ситуацію, коли гравці можуть балансувати між конкуренцією, виживанням і умовним "доброзичливим" тоном регулятора.

Тарифне поле ОСЦПВ сьогодні – не прогнозоване, не структуроване, не засноване на аналітиці реальних збитків або тенденцій поведінки водіїв. Це особливо небезпечно у період воєнного часу, коли:

• Змінилася географія аварійності: деякі області повністю випали з обігу, а інші – перевантажені;
• Змінилася інфраструктура і транспортний потік;
• Змінилася поведінка водіїв та структура парку ТЗ.

Попри все це, тарифи залишаються спрощено-уніфікованими, без гнучкості до нових реалій. Це породжує ризики:

• Цінового демпінгу, що руйнує платоспроможність компаній;
• Виходу з ринку гравців, які не витримують економіки продукту;
• Дисбалансу між преміями та збитками, який уже відображається у фінансових показниках.

У моделі RM2 це виглядає як стратегічна сліпота, коли продуктова політика не враховує реального ризику, не корелює з даними, а формується під тиском поточної ситуації чи настроїв. Ринок потребує не просто свободи у тарифах – а професійної методології ризик-орієнтованого ціноутворення, яка стала б базисом для справжньої конкуренції, а не боротьби на виживання. Можливо, професійні об'єднання страховиків могли б долучитися до вирішення цієї проблеми?

3.5. Ризик керованості та прозорості МТСБУ: між довірою і тінню

Моторне (транспортне) страхове бюро України – ключовий інститут ринку ОСЦПВ, який виконує одразу кілька ролей: платник регламентних виплат, адміністратор централізованих баз, представник галузі у взаємодії з регулятором, та фактичний координатор реформ у галузі. Але чим більше повноважень має організація, тим більше виникає питань – наскільки ефективно вона з ними справляється?

Почнемо з позитивного. Бюро справно звітує про обсяги регламентних виплат, підтримує ІТ-інфраструктуру та бере участь у створенні нових підходів (наприклад, до електронного поліса чи до нової моделі ціноутворення). Проте у 2025 році низка подій може поставити під сумнів ефективність управління та прозорість прийняття рішень у Бюро.

Проблемні сигнали:

• Відсутність затвердженого ризик-менеджера. Хоча Бюро вимагає від компаній дотримання принципів RM2, само МТСБУ досі функціонує без повноцінного фахівця з ризиків, відповідального за стратегічну ідентифікацію загроз, прозору звітність та взаємодію з іншими лініями оборони.
• Концентрація впливу. Частина рішень ухвалюється у вузькому колі, без чіткої публічної аргументації або відкритих обговорень.
• Недостатня підзвітність перед ринком. Попри наявність загальних звітів, учасники ринку не завжди мають доступ до деталізованої інформації про бюджети, витрати, підстави для рішень. Це породжує £рунт для підозр і втрати довіри.

Для системи RM2 ця ситуація – класичний приклад організаційного ризику: ризику, що пов’язаний не з політикою, а з управлінською архітектурою. Якщо у компанії немає незалежної другої лінії, то першій доводиться приймати рішення і контролювати себе одночасно. А коли йдеться про інституцію, що розпоряджається сотнями мільйонів коштів – це вже системна загроза. Ризик-менеджмент вимагає прозорих процесів, розділення відповідальності, чітких KRI та системи контролів, а не лише звітів пост-фактум. І саме МТСБУ має дати приклад для ринку, як можна впроваджувати RM2 на інституційному рівні. Бо довіра до інфраструктури – це ще одна форма фінансової стійкості.

4. Що можна і треба робити з точки зору ризик-менеджменту

Після восьми місяців 2025 року ОСЦПВ виглядає як пацієнт у стабільно тяжкому стані. Пульс ще є, і навіть спостерігаються ознаки життя. Але це не той випадок, коли можна дозволити собі пів року тиші та чергову хвилю затишної самозаспокоєності. Для ризик-менеджера, який має бачити не лише цифри, а й тенденції, зараз – ідеальний момент для того, щоби задати головне запитання: що саме ми можемо і мусимо зробити просто зараз, аби не втратити контроль над ситуацією?

1. Упередити ризик зниження охоплення: включити аналітику і політику

Перше, що потрібно – це реалістично визнати, що скорочення кількості договорів – не лише про ціни. Це про структурну трансформацію попиту, втрату ринку через війну, міграцію, зменшення реєстрацій автотранспорту, зниження платоспроможності, і ще десяток чинників. І саме аналіз цих факторів має стати основою для розробки сценаріїв – від оптимістичних до песимістичних.

Що робити? Прогнозувати ринок не лише по прямій від премій до виплат, а також враховувати демографічні та мобільні зрушення, зміни в структурі транспортного потоку, наслідки бойових дій для логістики та соціального життя. Це – не справа Бюро? А чия тоді?

2. Ризик дорожчання збитків – час подивитись у корінь

Зростання середньої виплати має багато причин. Але кожна з них має операційний та тарифний вимір. Упустити їх – значить втратити управління резервами та актуарними моделями. Що варто зробити вже зараз:

• Провести стрес-тестування середніх виплат на горизонті 6–12 місяців;
• Оцінити вплив регіональних чинників, таких як війна, відсутність доступних СТО, вартість запчастин;
• Моделювати сценарії для змін мінімальної суми страхового відшкодування.

І головне – залучити ринок до цієї дискусії. Без цього динаміка збитковості перетвориться на снігову кулю.

3. Ризик "регламентної залежності" – перетворити "фонд" на інструмент, а не на панацею

Фонд захисту потерпілих не може бути гарантом функціонування ринку. А тим більше – його головною опорою. Що потрібно – це:

• Розгляд запровадження диференційованих внесків до фонду залежно від рівня ризику страховика;
• Аналіз концентрації виплат за категоріями порушників – щоби змінити акценти профілактики.

Фонд – це не автомат. Це індикатор системної вразливості.

4. Ризик тарифного хаосу – час припинити "грати в ринок"

Зростання премій і зменшення договорів – пряма ознака того, що з ціноутворенням щось не так. Але "не так" – це не завжди "завищено". Це може бути і "непрозоро", і "хаотично", і "без логіки". Тому:

• Потрібна методика визначення меж адекватності тарифу, яку мають розробити не лише актуарії, а й ризик-менеджери;
• Варто відновити дискусію про поняття "тарифної стратегії", яку можна адаптувати до ризикового профілю портфеля;
• І, звісно, прозора аналітика від МТСБУ – що працює, а що – ні.

Бо "вільне ціноутворення" не означає "хаотичне".

5. Прозорість, керованість, відповідальність: і тут не все гаразд

Ризик керованості – це не лише про внутрішні скандали чи технічні помилки. Це – про втрату довіри. І про те, чи здатне Бюро превентивно діяти, а не лише звітувати постфактум. Тому кілька кроків:

• Публічне оприлюднення планів дій і ризик-апетиту Бюро;
• Призначення повноцінного CRO, що має повноваження впливати на процеси;
• Впровадження проєктів на кшталт автоматичного контролю наявності полісів ОСЦПВ через камери – як те, про що автор цієї статті неодноразово питав. Якщо камери фіксують швидкість – чому не поліс? Якщо не впроваджуємо – поясніть, чому. Бо це також про довіру.

5. Висновки: не вір очам своїм

Цифри ринку ОСЦПВ за 8 місяців – це як знайомий рентген: дещо видно, дещо вгадується, а щось – поки ховається в тіні. Усього було укладено 4,79 млн договорів (–5,8%), страхові премії зросли до 14,8 млрд грн (+123%), а виплати сягнули 3,97 млрд грн (+27%). З Фонду захисту потерпілих з початку року здійснено понад 531 млн грн регламентних виплат. На перший погляд, можна сказати: "Ну, наче тримаємося".

Але ризик-менеджер має іншу оптику – він має бачити не лише те, що відбулося, а й те, що назріває. Те, що бачимо зараз – це не результат ефективної стратегії, а інерція попередніх років і екстрене латання проблем через війну, втрату частини ринку, невизначеність у ціноутворенні, зростаючу вартість збитків, залежність від Фонду та відсутність прозорої візії на рівні інституцій.

Добровільна сліпота – найнебезпечніший з усіх ризиків.

ОСЦПВ – це не просто технічна галузь страхування. Це – лакмусовий папірець для всієї системи взаємодії між регулятором, МТСБУ, страховиками та споживачами. І якщо тут не працює прозорість, управління ризиками, стратегічне мислення – то не працює воно й у всій галузі. Саме зараз – той момент, коли ризик-менеджери можуть і мають відіграти роль каталізатора змін. Не просто фіксувати KRI у звітах, а запитувати, дискутувати, ініціювати. І якщо навіть відповіді будуть не завжди приємні – головне, щоби вони були. Бо врешті решт, ринок завжди має вибір – чекати на чергову кризу або вчитися на попередній.