Україна формує "міст" від війни до держрішень: експерти пропонують новий механізм інтеграції бойового досвіду в політику безпеки

Валерій Чалий ставить абсолютно слушне, фундаментальне питання: "А де наша стратегія національної безпеки?" [1]. Як досвідчений дипломат і політик, він розуміє, що корабель без компаса приречений блукати, навіть маючи потужний двигун. Держава не може існувати без зафіксованого вектору руху.

Я добре розумію важливість цього питання. Свого часу, ще на зорі нашої Незалежності, на початку 90-х років, я брав участь у дискусіях та підготовці концептуальних підходів до національної безпеки [2]. Тоді ми моделювали майбутнє, виходячи з ризиків молодої держави. Але сьогодні ситуація кардинально інша.

В умовах Великої війни стратегія не може народжуватися виключно в кабінетах теоретиків. Виникає питання: хто і на основі чого здатен написати цей документ сьогодні?

Війна живе швидше за документи

Війна 2022–2026 років – це не продовження старих конфліктів. Це війна нового типу:

дронів, мереж, коротких інноваційних циклів, приватних ініціатив і постійної адаптації. Її логіка формується не в кабінетах, а в реальному бою – в окопах, у штабах, у логістиці, у взаємодії армії, волонтерів і технологічного сектору.

Саме тут сьогодні накопичується колосальний бойовий досвід, оплачений надзвичайно високою ціною. І саме тут виникає головна проблема: цей досвід погано транслюється на державний стратегічний рівень.

Небезпечний розрив

З одного боку – фронтова реальність, тактичні рішення, імпровізації, успіхи й помилки. З іншого – стратегічні документи, доктрини, програми, що мають задавати довгострокову логіку розвитку держави.

Прямий "стрибок" з окопу до стратегічного документа неможливий. Бойовий досвід – конкретний і ситуативний. Стратегія – абстрактна і системна. Без проміжної ланки досвід або втрачається, або спрощується, або замінюється теоретичними конструкціями, що не пройшли перевірку війною.

У цьому і полягає ключовий стратегічний дефіцит сьогоднішньої України.

Де саме сьогодні виникає стратегічний розрив

Ключова проблема сучасного стратегічного планування в Україні полягає не у відсутності формальних документів, а у відсутності механізму трансляції реального військового досвіду в стратегічні державні рішення.

Фактично сьогодні існують окремі, слабо пов’язані між собою елементи:

• Рада національної безпеки і оборони України – як координаційний орган, але без сталої аналітичної школи, здатної системно узагальнювати досвід війни;
• Інститут стратегічних досліджень України – які дедалі більше зосереджуються на цивільних, соціологічних та гуманітарних аспектах, уникаючи відповідальності за формування воєнної методології;
• стратегічні документи – що створюються без повноцінного зворотного зв’язку з бойовою практикою;
• війна – яка розвивається за власною логікою, швидше, ніж здатні адаптуватися державні інституції.

У результаті бойовий досвід, оплачений надзвичайно високою ціною, не конвертується у стратегічні рамки, а залишається фрагментованим і ситуативним.

Особливість цієї проблеми полягає в тому, що вона добре відома тим, хто безпосередньо працював на рівні стратегічної координації держави. Досвід роботи в РНБО дає чітке розуміння: без спеціального проміжного рівня осмислення війни – жоден стратегічний орган не здатен ефективно "поглинути" фронтову реальність.

Саме тому питання сьогодні полягає не в оновленні окремих документів, а у створенні механізму, який би постійно перекладав військовий досвід мовою стратегічних рішень держави.

У результаті стратегія відстає від війни.

Проміжний рівень, без якого стратегія не працює

Між фронтом і стратегією потрібен окремий рівень – рівень концептуалізації. Це рівень, де:

• тактичні дії перетворюються на принципи;
• окремі успіхи – на системні моделі;
• імпровізації – на відтворювані рішення;
• "окопна правда" – на мову державної політики.

Це не політика і не норматив. Це механіка стратегічного мислення у війні.

"Концептуальні основи трансформації ЗСУ" як міст

Саме таку роль – між бойовим досвідом і стратегією держави – виконують "Концептуальні основи трансформації Збройних Сил України". Це не альтернативна стратегія і не відомча доктрина. Це стратегічна матриця, яка дозволяє: трансформувати тактичні інновації у концептуальні моделі які можуть бути інституціоналізовані на рівні держави.

Класичний приклад:

тактичний успіх морських дронів → концепція асиметричної війни на морі → стратегічна відмова від симетричного флотського мислення.

Без такого проміжного рівня цей шлях просто не існує.

Положення, викладені в "Концептуальних основах трансформації Збройних Сил України", не є абстрактними або теоретичними. Вони послідовно розвивалися, обговорювалися й апробовувалися в низці публікацій, присвячених трансформації війни, ролі безпілотних систем, кадровій культурі, військовому управлінню та правовим аспектам сучасних конфліктів. Нижче наведено лише частину цих матеріалів [3-9].

Що саме "Концепція" пропонує Стратегії держави

Якщо ми візьмемо наші напрацювання, то побачимо, що основи Стратегії нацбезпеки вже сформульовані військовими та експертами-практиками. Ось лише кілька тез із "Концепції", які мають стати основою державної політики.

Характер сучасної війни

• мультидоменність;
• стирання меж між фронтом і тилом;
• домінування швидкості адаптації над масою.

Ми відходимо від парадигми "маси" та паритету сил. Стратегія держави має базуватися на принципі асиметричної відповіді. Ми не переможемо "залізом на залізо", ми переможемо інтелектом. Це вимагає від держави зміни пріоритетів у фінансуванні: не просто закупівля танків, а інвестиції в "мізки" та технології.

Для Стратегії: усвідомлення того, що національна безпека – це функція всієї державної системи.

Організація та управління

• штаби як сервісні центри;
• децентралізація ухвалення рішень;
• відмова від радянської командної культури.

Ми пропонуємо закріпити принцип децентралізації управління. Довіра до командира на місці, право на ініціативу, відхід від радянської "вертикалі страху". Якщо це стане частиною Стратегії нацбезпеки, ми змінимо не тільки армію, а й систему держуправління.

Для Стратегії: перехід від вертикального адміністрування до адаптивної держави.

Технології та інновації

• безпілотні системи як системоутворюючий елемент;
• інтеграція приватного сектору, ІТ та ВПК;
• короткі цикли впровадження.

Інтеграція бойових інновацій з промисловим виробництвом. Стратегія має дати відповідь, як поєднати гаражні розробки (R&D) з потужностями ВПК, оминаючи бюрократичні перепони.

Для Стратегії: інновації як базовий елемент безпеки, а не допоміжний.

Логістика і людський фактор

• людина як ключовий ресурс (людиноцентричність як прагматизм);
• логістика, ротація, сервіс;
• стійкість персоналу.

У нашій "Концепції" збереження життя солдата – це не просто гуманізм, це умова виживання нації. Це диктує вимогу до Стратегії нацбезпеки: роботизація армії (БПЛА, наземні платформи) має стати державною ідеологією, а не волонтерською ініціативою.

Для Стратегії: соціальна стійкість сектору безпеки.

Кадрова культура

• меритократія;
• персональна відповідальність;
• ліквідація кастовості.

Стратегія національної безпеки – це не лише про технології, це про еліту, яка приймає рішення. У "Концепції" ми жорстко ставимо питання про ліквідацію армійської "кастовості", де звання важить більше за компетентність. Держава має закріпити принцип меритократії: стрімкі соціальні ліфти для тих, хто показує результат у бою, незалежно від віку чи вислуги. Це нерозривно пов’язано з персональною відповідальністю: кожен командир має знати, що його ініціатива буде підтримана, але за злочинну недбалість чи некомпетентність настане невідворотна розплата. Без зміни кадрової ДНК системи жодна стратегія не буде реалізована.

Для Стратегії: інституційна стійкість держави у війні.

Хто і як має трансформувати Концепцію у стратегічний документ держави

Проблема трансформації бойового досвіду у Стратегію національної безпеки не може вирішуватися шляхом створення нового органу стратегічного планування. В умовах війни це означало б додаткову бюрократизацію, втрату часу та ризик підміни живої логіки війни формальними процедурами.

Ключовою є не інституція, а функція – постійна функція трансляції військового досвіду у стратегічні рішення держави.

Така функція може реалізовуватися у форматі обмеженої міждисциплінарної стратегічної групи, без окремого апарату та юридичної надбудови, яка:

• спирається на реальний бойовий досвід;
• використовує вже напрацьовані концептуальні матеріали;
• виконує роль перекладу війни мовою державної стратегії.

Документ "Концептуальні основи трансформації Збройних Сил України" у цьому процесі не є готовою Стратегією, але виступає її стратегічною матрицею – джерелом принципів, логіки та рамок можливих рішень. Його доопрацювання до стратегічного рівня має відбуватися не шляхом переписування, а шляхом інституціоналізації його положень у Стратегії національної безпеки, воєнних доктринах та програмах розвитку сектору безпеки і оборони.

Ефективність такого механізму потребує методологічного арбітражу – здатності поєднувати фронтову реальність, концептуальне узагальнення та державницьке мислення. У цьому контексті досвід Володимир Горбулін є показовим саме як досвід роботи зі стратегією як процесом, а не як формальним документом.

Таким чином, стратегічний вибір сьогодні полягає не між новими структурами та старими інституціями, а між відсутністю механізму осмислення війни і створенням постійної функції концептуалізації, здатної перетворювати досвід війни на стратегію держави.

Горизонт вибору

Україна вже має все необхідне для формування сучасної Стратегії національної безпеки:

• реальний досвід війни;
• концептуальні напрацювання;
• людей, які розуміють війну як процес, а не як подію.

Питання полягає в іншому: чи зможе держава вибудувати механізм, який перетворить досвід війни на стратегію держави, а не залишить його фрагментованим і тимчасовим?

Саме від відповіді на це запитання залежить не лише якість стратегічних документів, а й здатність України виграти війну і втримати мир.