Місія DOK-ING є двоєдиною. По-перше, повна локалізація виробництва в Україні, і по-друге, стати центральною ланкою, яка забезпечує бездоганну координацію між донорами, кінцевими користувачами, урядом України та нашою материнською компанією в Хорватії. Ми не просто продаємо машини – ми надаємо повноцінну екосистему, що складається з навчання, цілодобового обслуговування, запасних частин, модернізацій та постійного технічного наставництва й моніторингу.
Білий документ Інституту Тоні Блера пропонує створити спеціалізоване урядове агентство, яке взяло б на себе повну відповідальність за гуманітарне розмінування в Україні. Чому це вважається найкращим шляхом уперед? Якими є основні переваги цього підходу і які нинішні проблеми він допоміг би вирішити?
Єдиної точки юридичної відповідальності за всі гуманітарні зусилля з розмінування. Спрощених процесів з усуненням дублікатів та чітким розподілом відповідальностей без подальшого перетину між відомствами. Єдиної інформаційної системи, що інтегрує планування, акредитацію операторів, управління якістю, нагляд донорів та інше. Фінансових стимулів для стимулювання місцевого ринку, включаючи страхування відповідальності, механізми підтримки операторів та включення протимінної діяльності до державних кредитних програм, таких як "5-7-9%". Спеціального правового режиму (потенційно в рамках "Розміную Україну"), що створює спільне операційне середовище з єдиними правилами для держави, донорів, операторів та громад. Чіткого розмежування військового, оперативного та гуманітарного розмінування для усунення інституційних конфліктів, підвищення ефективності та прискорення доступу до безпечних земель. Очікувані результати будуть трансформаційними і призведуть до прозорої, підзвітної, антикорупційної системи, узгодженої з міжнародними стандартами та очікуваннями донорів. Вона усуває конфлікти інтересів між міністерствами, силовими структурами та операторами розмінування, зберігаючи при цьому цілісність національної безпеки та цивільного захисту.
Підсумовуючи, державні оператори діють як національна страхова мережа – необхідна для надзвичайних ситуацій у воєнний час, виклику вибухонебезпечних предметів та швидкого реагування таких підрозділів, як Національна поліція або ДСНС. Вони є вашим страховим полісом у кризовій ситуації. З іншого боку, комерційні оператори є економічним рушієм: вони сплачують податки, наймають людей, витрачають кошти на місцях та працюють за контрактами де завгодно і коли завгодно в умовах ринкової системи. Вони або процвітають, або банкрутують залежно від ефективності.
Локалізація прискорила місцеве виробництво та складання, знизила витрати, створила робочі місця та забезпечила циркуляцію коштів в Україні, стимулюючи тим самим економіку. Проблеми для компаній в Україні включають воєнні ризики, заборонно дорогостоєе страхування (особливо за межами Києва), невизначену прибутковість та зосередженість уряду, що цілком зрозуміло, на обороноздатності та відновленні й ремонті критичної інфраструктури, а не на закупівлях обладнання. Як тільки настане стійкий мир, транснаціональні інвестиції принесуть великі міжнародні компанії з розмінування, які, швидше за все, залучатимуть місцевих субпідрядників, прискорюючи масштабування.
Отже, існують ризики та побоювання, і ризик номер один – це війна та пов'язані з нею страхові ризики для персоналу, обладнання та прибутковості операцій. І головне питання: хто буде платити? Очевидно, що для виходу транснаціональних організацій в Україну та інвестування необхідний стійкий мир. З цим прийдуть міжнародні комерційні операції з розмінування з відповідним стимулюванням місцевого комерційного ринку розмінування. Майже повна залежність від донорського фінансування, за винятком того, що час від часу надає держава, є ще одним серйозним ризиком, а альтернативні практичні рішення щодо фінансування ще не знайдені.
