Інтеграція з ЄС: що потрібно змінити в українській медицині

І як має функціонувати ринок медичних послуг

Гарантії прав пацієнта на медичні послуги в будь-якій країні ЄС є ключовим елементом європейського права в галузі охороні здоров'я. Для України імплементація Директиви 2011/24/ЄС "Про застосування прав пацієнтів у сфері транскордонної медичної допомоги" стане непростим викликом, проте відкриє нові можливості для розвитку медичного туризму в Україні та страхових послуг. Що передбачає документ і як зміниться ситуація в медицині, коли ця директива запрацює в Україні, розповів Mind експерт із формування державних політик у сфері охорони здоров'я та євроінтеграції Юрій Шпак.

Регулювання транскордонної медицини в ЄС можна назвати аналогом "медичного безвізу". Подорожуючи Європою, громадянин країни ЄС має гарантії на медичні послуги в будь-якій іншій країні Євросоюзу, але в межах тарифів, які покриваються національною системою охорони здоров'я за ці ж самі послуги, якби вони надавалися на батьківщині.

Імплементація відповідної директиви стане важливим виміром готовності України стати членом ЄС з погляду системи охорони здоров'я, разом із транскордонною безпекою, інфекційним контролем, фармацевтичною політикою, вимогами щодо базової якості та доступністю медичних послуг і профілактики для населення.

Транскордонна охорона здоров'я

Транскордонні медичні послуги охоплюються Директивою 2011/24/ЄС "Про реалізацію прав пацієнтів на транскордонну охорону здоров'я" (далі – директива), яка тісно пов'язана з чинною координацією систем соціального забезпечення відповідно до Регламенту ЄС №883/2004.

Директива 2011/24/ЄС була остаточно прийнята в березні 2011 року. Вона визначила правові рамки для транскордонної медичної допомоги, зокрема правила відшкодування витрат, вимоги до якості та безпеки медичних послуг і сприяння співпраці між державами у сфері оцінки медичних технологій. Дискусії щодо остаточної редакції документа тривали в Євросоюзі три роки.

Ключові питання, які охоплює документ:

• Право на доступ до транскордонної медичної допомоги. Пацієнти мають право діставати медичну допомогу в будь-якій країні ЄС і вимагати відшкодування витрат від своєї країни страхування за рівнем, який передбачений їхньою національною системою охорони здоров'я, але не більше фактичної вартості лікування.
• Попередній дозвіл. Для деяких видів лікування може знадобитися попередній дозвіл від національної системи охорони здоров'я. Це стосується лікування, що вимагає госпіталізації, дорогого лікування або лікування, що має високі ризики.
• Національні контактні пункти. Кожна країна ЄС має створити національні контактні пункти, щоб надавати пацієнтам інформацію про їхні права, доступні медичні послуги та процедури відшкодування.
• Якість та безпека. Країни ЄС мають гарантувати високі стандарти якості та безпеки медичних послуг, наданих пацієнтам.
• Визнання рецептів. Рецепти, виписані в одній країні ЄС, мають визнаватися в інших країнах – членах ЄС.
• Співпраця у сфері охорони здоров'я. Директива сприяє співпраці між країнами ЄС у таких сферах, як електронна охорона здоров'я та оцінка медичних технологій.

Проблемні питання

Не всі країни ЄС пройшли шлях імплементації директиви легко. Економічно сильні країни легко адаптували своє законодавство (Нідерланди, Німеччина, Бельгія), на відміну від нових членів зі Східної Європи. Директива мала бути транспонована державами-членами до 25 жовтня 2013 року. Однак для більшості держав-членів транспозиція не була завершена до 2015 року.

Так, імплементація директиви в Польщі супроводжувалась обережними й обмежувальними заходами. Варшава спочатку виступала проти директиви й після її впровадження у національне законодавство ввела кілька обмежень, спрямованих на захист бюджетних витрат.

До цих заходів належали вимоги попереднього узгодження лікування (впродовж 30 днів) із державним органом, щорічні ліміти на відшкодування за медичні послуги за кордоном, складний і тривалий процес відшкодування. Ці заходи розглядалися як спосіб стримування польських пацієнтів від пошуку медичних послуг за межами країни та зменшення бюджетних ризиків.

Перед Україною під час імплементації постануть питання комплексної адаптації законодавства, розрахунку й забезпечення додаткового фінансового навантаження, навчання фахівців, створення відповідних організаційних структур, страхування професійної відповідальності лікарів (додаткове фінансове навантаження на лікарів або роботодавців), перегляд та оптимізація тарифів НСЗУ.

Поточні реалії

Питання імплементації директиви в Україні перебуває на початковому етапі. Сьогодні цю сферу регулюють закони України "Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення", Основи законодавства про охорону здоров'я, "Про лікарські засоби" тощо.

У межах програми медичних гарантій держава гарантує громадянам, іноземцям, особам без громадянства, які постійно проживають на території України, та особам, яких визнано біженцями, або особами, які потребують додаткового захисту, повну оплату коштом Державного бюджету України потрібних їм медичних послуг і лікарських засобів.

Щодо іноземців, то медичні послуги та лікарські засоби, пов'язані з наданням інших видів медичної допомоги, оплачуються ними та особами без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, власним коштом, з коштів добровільного медичного страхування чи інших джерел, не заборонених законодавством.

Отже, зазначений закон створює базові правові передумови для подальших кроків щодо імплементації положень директиви, адже "іншими джерелами" можуть бути фінансові механізми, які нею передбачені.

Імплементація директиви вимагатиме від України:

• визначення контактного пункту (ним може стати НСЗУ);
• упорядкування програми медичних гарантій в частині переліку медичних послуг;
• упорядкування чинних тарифів на медичні послуги;
• забезпечення механізмів страхування професійної відповідальності медичних працівників і закладів охорони здоров'я;
• механізму визнання рецептів;
• ухвалення адміністративних процедур дозволу на лікування за кордоном.

Механізми фінансових розрахунків державного бюджету в Україні із закладами охорони здоров'я складені за певними формулами й методиками, які враховують історичні фактори, плату за готовність тощо.

Фактично різні заклади в Україні за ту саму медичну послугу сьогодні можуть отримувати різне відшкодування. НСЗУ та МОЗ доведеться уніфікувати ці тарифи.

Для реалізацій положень директиви треба буде опрацювати механізм визначення конкретної ціни за конкретну медичну послугу. Все це вимагатиме певного транзитного періоду, особливо в умовах воєнного часу та скрутного соціально-економічного становища в державі.

Досвід Польщі продемонстрував, що при наявності певних запобіжників і процедур фінансове навантаження на медичний бюджет буде мінімальним. У 2015–2016 роках він становив 0,02% бюджетних витрат на охорону здоров'я в цій країні.

Про це каже й моніторинговий звіт Європейської комісії за 2022 рік: мобільність пацієнтів залишається дуже низькою, а її вплив на національні бюджети охорони здоров'я є незначним.

Якщо дивитися на потоки пацієнтів у ЄС, то протягом 2018–2020 років тенденції суттєво не змінилися. Більшість пацієнтів усе ще переміщувалися переважно між сусідніми країнами. Це свідчить про те, що пацієнти вважають за краще отримувати медичну допомогу поблизу свого дому, де це можливо, і, коли вони вирішують подорожувати, вони воліють подорожувати до сусідньої країни.

За даними NHF (Народний фонд здоров'я Польщі), з 15 листопада 2014 року до 27 березня 2015 року NHF отримала 777 заявок на відшкодування медичних витрат за кордоном на суму майже 4,2 млн злотих (приблизно 950 000 євро). Більшість заявок (81%) стосувалися компенсації за операцію з видалення катаракти, яка є денною хірургією і не потребує попередньої авторизації. У I кварталі 2015 року NHF отримав десять заявок на планове лікування за кордоном, які підпадали під положення директиви. Більшість із них було повернуто заявникам через невідповідність формальним вимогам.

Медичний туризм і страхування

Директива відкриває додаткові можливості для українських медичних закладів усіх форм власності. Згідно із нещодавно опублікованими даними Future Market Insights (FMI), транскордонний ринок охорони здоров'я Європейського Союзу оцінюється в $32 млрд у 2022 році та за прогнозами досягне $52,12 млрд до 2032 року

Потенціал ринку охорони здоров'я ЄС значно перевищує поточний попит на медичні послуги ЄС. Хоча понад 90% громадян Євросоюзу зараз проходять лікування у своїй країні, 53% готові були б скористатися медичними послугами, які надаються в інших країнах ЄС. За оцінкою Європейської комісії, у майбутньому щонайменше 780 000 людей отримуватимуть медичне лікування в інших країнах ЄС щороку.

До війни в Україні найбільшим попитом в іноземців користувалися стоматологічні послуги та репродуктивна медицина.

В Україні страхування професійної відповідальності, згідно із Законом України "Про страхування", передбачено проводити в обов'язковій формі, але тільки за переліком професій, визначених Кабінетом Міністрів. Перелік не містить медичних працівників, тобто страхування може проводиться в добровільній формі.

Введення обов'язкового страхування професійної відповідальності для медичних працівників захистить права пацієнтів і підштовхне ринок страхових послуг в Україні. Станом на 2022 рік кількість медичних працівників в Україні за даними НСЗУ становила 522 000 осіб (з них 95 000 лікарів).

Імплементація директиви стане однією з головних умов Європейської комісії на шляху інтеграції України з ЄС у сфері охороні здоров'я та вимагатиме злагодженої роботи держави й учасників ринку.