Закон про агрострахування: чи все врахували?

Що думають експерти про плюси і мінуси цього документа

Питання, пов’язане зі страхуванням агроризиків, в Україні потроху вирішують. 9 грудня минулого року Кабмін ухвалив постанову №1285, згідно з якою, товаровиробники сільськогосподарської продукції повинні її застрахувати в уповноваженого страховика та подати заявку на одержання підтримки встановленого зразка.

Цей документ було підтримано як підзаконний акт до ухваленого влітку і підписаного Президентом Закону "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо удосконалення правового регулювання страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою". Щоправда, не відомо, які суми підуть сільгоспвиробникам з державної скарбниці на страхування агроризиків.

"Кабінет Міністрів ухвалив важливі для аграріїв нормативні акти, які допоможуть убезпечити їх від несприятливих погодних сценаріїв втрати врожаю. Відтепер вони матимуть державну підтримку у формі компенсації, яка, відповідно до затвердженого порядку, становитиме до 60% вартості фактично сплачених страхових платежів", – зазначає міністр аграрної політики та продовольства України Роман Лещенко.

"Урядовий кур’єр" вирішив з’ясувати це питання.

НАЗК про корупційні ризики

На думку голови правління ГО "Аналітичний центр Аграрного союзу України" Лариси Старікової, Кабмін і Нацбанк здебільшого виконали свої завдання щодо підготовки підзаконних актів. А в Мінагрополітики у цьому питанні виникають неабиякі проблеми. НБУ наприкінці жовтня 2021 року затвердив Положення щодо впровадження діяльності зі страхування сільгосппродукції з державною підтримкою. Генеральний директор Асоціації "Страховий бізнес" В’ячеслав Черняховський вважає, що саме до актів, які розробляє Мінагрополітики, чимало серйозних зауважень передусім від органів, покликаних боротися з корупцією.

Національне агентство із запобігання корупції (НАЗК) постановляло деталізувати перелік та вимоги до необхідних документів, граничний термін внесення відомостей тощо. Приміром, положеннями п. 12 проєкту Порядку визначено умови, за яких не відбувається відшкодування сільськогосподарським товаровиробникам (страхувальникам) частини страхових платежів (премій) за договором страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою від сільськогосподарських ризиків, а саме:

• якщо страхувальник та страховик є пов’язаними між собою особами;
• якщо страхові платежі за цим договором здешевлюються (здешевлювалися) за рахунок коштів місцевих бюджетів.

Проте у проєкті постанови не врегульовано порядку дослідження відсутності зазначених умов. "Як наслідок, практичне застосування проєкту постанови у запропонованій редакції не забезпечить належного рівня контролю за фактами неупередженого визначення суб’єктів фінансової підтримки, не дасть змоги підтвердити відсутність зв’язків між страхувальником та страховиком, а також встановлюватиме формальний контроль за ефективністю використання бюджетних коштів", – зазначало НАЗК.

Ступінь підтримки держави

Але й без цього експерти оцінюють ухвалений закон як доволі сирий і такий, що мав пройти ретельне обговорення до його ухвалення в середовищі різних аналітиків.

Наприклад, є такий доволі розпливчастий момент, де зазначено ступінь підтримки державою страхування аграрних ризиків: у законі йдеться, що держава може взяти на себе до 60% витрат. Але, як зазначає В’ячеслав Черняховський, це можуть бути зовсім різні цифри: від 5 до 60%. Тож правильно спланувати свою роботу сільгоспвиробники не зможуть.

Однак Лариса Старікова не вбачає в цьому особливої проблеми і зазначає, що 60% – просто граничний розмір, а реальний відсоток такої компенсації визначатиметься щоразу окремо. А проблема, на думку експерта, в тому, що частка виплат порівняно із сумами отриманих страховими компаніями премій нечасто перевищує 50% (якщо не сказати, що їх зовсім не буває). Зазвичай страховики сплачують сільгоспвиробникам 5–10%. Усе це призводить до того, що значна частка коштів залишається страховим компаніям.

Вони теж вбачають у законопроєкті інші вагомі мінуси. Зокрема щодо вимоги головного фінансового регулятора перестраховувати не менш як половину ризиків у компаніях за кордоном. В’ячеслав Черняховський це просто називає економічною диверсією, пояснюючи тим, що державні гроші виводяться за кордон. А вони мають осідати тут і підтримувати економіку України.

Ще одним негативним чинником експерт вважає велику кількість різноманітних вимог перед страховими компаніями. Так, встановлюються безпрецедентні антиконкурентні умови, що на дочірні іноземні страхові компанії такі обмеження не поширюються.

Наслідками цього, на думку фахівців ринку, стане значне скорочення кількості страховиків – залишиться 6–10 компаній із 60, що матимуть ліцензію на агрострахування, і відповідно знизиться конкуренція та зростуть ціни.

"Небезпечний прецедент, коли за наявності відповідної ліцензії державні органи встановлюють додаткові вимоги до бізнесу за тим самим видом діяльності. Це штучне обмеження конкуренції та додаткові ризики корупції", – наголошує експерт.

Лариса Старікова зазначає, що, готуючи закон, не звернули жодної уваги на напрацювання Міжнародної фінансової корпорації й аналіз чинників, які вона пропонувала.

Але головне, що торік в Україні нарешті з’явився закон про агрострахування і вагомий підзаконний акт від Кабінету Міністрів України. Тепер у будь-якому разі аграрії отримають державну допомогу під час укладання договорів страхування сільгоспризиків.