Міжнародні страхові корпорації не зможуть працювати з українськими компаніями через війну. Чи стануть локальні компанії альтернативою?
Найближчим часом великі та лояльні клієнти будуть міняти страхові компанії, де вони обслуговувалися десятиліттями.
Глобальні страховики перестають надавати покриття українським підрозділам своїх клієнтів через війну.
Це могло б спричинити бум локального ринку, але українські компанії навряд чи зможуть дати покриття такої ж якості.
До війни українські дочки міжнародних корпорацій та великих компаній страхувалися стабільно та безтурботно. Рішення про факт страхування, перелік ризиків та бажаний рівень витрат ухвалювалися безпосередньо в хедофісі, який шукав постачальника страхової послуги на глобальному рівні.
Глобальний страховик забезпечував клієнта покриттям в усіх країнах, де є підрозділи клієнта. Для цього міжнародні страхові компанії контактували зі своїми колегами в кожній конкретній країні. Вони випускали локальний страховий поліс з перестраховкою 99% ризику в глобального страховика.
Це називається перестрахуванням: договір страхування випускає локальна компанія, але якщо відбувається страховий випадок, наприклад, пожежа, то збиток покривається з допомогою глобального перестраховика.
Однак через війну страховики в Україні не можуть укладати договори перестрахування з іноземними партнерами, а лідери глобального ринку не готові надавати послуги в Україні. Чому? Хтось не знає, як будуть розвиватися події в Україні, інші злякалися репутаційних втрат та потенційних конфліктів.
Якісь компанії не змогли страхувати території, на яких ідуть бої. Так само, як деякі міжнародні корпорації рівня McDonaldʼs призупинили роботу в Україні.
Глобальні страховики радять звертатися за страхуванням до локальних компаній. Чи спричинить це бум на ринку? Навряд чи. Навіть до війни знайти локальне страхове покриття з також ж якістю, як глобальне, було непросто.
Чому локальні страховики програють глобальним
Глобальні страхові компанії можуть запропонувати більшу суму покриття, ніж локальні. Локальним страховикам непросто розмістити ризики зі страховими сумами понад 1 млрд грн. Раніше для цього вони використовували іноземних партнерів, які зараз не можуть або не хочуть втручатися.
Покриття глобальних гравців технічно складніше. Галузь страхування в Європі органічно розвивалася та еволюціонувала протягом останніх трьохсот років, тому сучасний європейський договір страхування буде мати більш широке покриття та більшу кількість опцій, які можна докупити за бажанням.
Наприклад, кур’єрські служби в ЄС у договорі страхування своєї професійної відповідальності можуть придбати опцію "Відповідальність протягом 24 місяців після завершення робіт". В Україні такої опції немає, але в Євросоюзі вона користується попитом, і ризики можна оцінити протягом наступних 24 місяців.
Крім того, Національний банк обмежив валютні платежі за кордон, у тому числі валютні платежі за послуги перестрахування. З початком війни НБУ дозволяє валютні платежі за кордон лише для обмеженої кількості критичних галузей.
Страхова сфера не потрапила до переліку таких галузей, отже, страхові платежі та відшкодування не можна сплатити переказами за кордон. Якщо українському страховику потрібні перестрахові послуги та досвід страховика з Німеччини або США, він не зможе заплатити за ці послуги.
Прикладом стало страхування зерна, що йде морським "зеленим коридором".
Англійські андерайтери Lloyds згодні страхувати навіть воєнні ризики для таких вантажів, особливо цього вимагають покупці зерна з Туреччини та Євросоюзу. Однак українські компанії не можуть заплатити за іноземне перестрахування, через що не здатні запропонувати своїм клієнтам потрібний продукт.
Що робити українським страховикам
Зараз діють так звані облігаторні договори перестрахування. Вони укладаються на рік, а не для конкретного проєкту. Проте компанії не можуть працювати із складними ризиками, тому від них можуть піти лояльні клієнти.
За моїми оцінками, кожна третя міжнародна компанія в Україні вже зіткнулася з проблемами при поновленні договорів страхування.