Скільки коштує життя українця?

Застосування економічного еквіваленту вартості життя середньостатичної людини – крок до відновлення справедливості і впровадження ризик-менеджменту на державному рівні

Стягнення збитків з агресора в особі РФ та отримання репарацій за зруйновані міста і села з перших днів широкомасштабного наступу спонукали юридичну спільноту до пошуку рішень як Україні отримати кошти за пошкоджене і втрачене майно громад, бізнесу і держави. Звичайно, на державному рівні пріоритетне питання – це кримінальне судочинство і підготовка/проведення трибуналу для військових злочинців. Проте відчутне покарання порушника міжнародного права потребує врахування всіх аспектів і комплексного підходу до всіх втрат України через війну.

Підготовка будь-якого позову передбачає оцінку завданих збитків, і якщо до матеріальних втрат можна застосовувати давно відпрацьовані алгоритми цивільного права і експертизи, то питання компенсацій родинам загиблих співгромадян, каліцтва цивільних і військових та руйнівний вплив війни на екосистеми потребує окремого розгляду. Від якого показника відштовхуватися, щоб математично вирахувати скільки потрібно стягнути з агресора та яким чином спрямувати кошти громадянам, чиї права на життя і здоров’я були порушені сусідньою країною та її білоруським сателітом, а також громадам – на життєдіяльність яких безпосередньо впливає руйнування природнього навколишнього середовища, так, щоб це було справедливо і ефективно?

Відповідь на це питання знаходиться у площині оцінки ризиків та актуарних розрахунків, якими керується страховий сектор для визначення суми сплат у різних страхових випадках, зокрема ДТП. Аналогічно багатьом сферам, де Україні потрібно вирішувати давно назрілі питання у прискореному форматі, страхування теж потребує інституційної корекції, щоб страховий ринок став суб’єктом позитивних змін в країні, а не залишався лише на рівні базових функцій – збору і перерозподілу коштів серед своїх клієнтів.

Тим паче, що адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу є пріоритетною складовою процесу євроінтеграції України, а однією із головних проблем на шляху цієї адаптації у сфері страхування є саме страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Напрацювання експертних кіл для визначення науково обґрунтованого розміру страхової суми, і, як наслідок, встановлення відповідного розміру страхового тарифу буде в нагоді й на етапі стягнення збитків.

Справа в тому, що до війни, найбільші втрати життя і здоров’я громадян України були через аварії на дорогах та забруднення довкілля, що в свою чергу призводило до економічних втрат. Зокрема, за даними міністерства інфраструктури у 2020 році сума економічних втрат від ДТП складала 68 мільярдів гривень.

"Тривалість життя в Україні становить у середньому близько 66 років (у Швеції – 80, у Польщі – 74). Значною мірою це зумовлено забрудненням навколишнього природного середовища внаслідок провадження виробничої діяльності підприємствами гірничодобувної, металургійної, хімічної промисловості та паливно-енергетичного комплексу. За даними державної статистичної звітності 2009 року, основними забруднювачами атмосферного повітря є підприємства переробної і добувної промисловості та підприємства електро– і теплоенергетики", – йшлося в Законі України "Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року", що втратив чинність через прийняття нової "стратегії до 2030 року", без належного звіту і аналізу досягнутих результатів.

Звичайно метою попереднього закону було не переведення відповідальності за скорочені роки життя українців суто на промисловий сектор чи ФПГ, а фіксація специфіки управління ресурсо– та енергоємними галузями і визнання вад організації природокористування в Україні. Однією з законодавчих вимог тоді була підготовка до 2015 року державної цільової програми запобігання ризикам здоров’ю населення України від чинників навколишнього природного середовища, що передбачало застосування методології оцінки ризику та запровадження до 2020 року керованого управління екологічним ризиком (включаючи випадки надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру). В даному випадку закон-стратегія був без тактики і з відповідним результатом.

Відсутність належного аналізу законів, в даному випадку екологічної стратегії, ще раз засвідчило проблему керованості і нераціонального відношення до природного капіталу (достатньо порівняти стан водойм і якість управління водним ресурсами в Україні і Iзраїлі). Оцінка ризиків в державному секторів звелася в кращому випадку до опитувань експертів чи співробітників апарату. Відповідно, й екологічне страхування має досить номінальний характер, а ініціативи від представників чинної влади минулого року зводилися до створення фонду екологічного страхування, за аналогією з МТСБУ (Моторне (транспортне) страхове бюро України). Тобто, була стандартна адміністративна ініціатива – віз попереду коня.

Разом з тим, на рівні громадянського суспільства були започатковані судові справи по відношенню до підприємств різних форм власності, які порушували норми екологічного законодавства, вимоги санітарного та цивільного захисту населення, з тим, щоб відшкодувати людям, що проживали в ареалі впливу даних підприємств – збитки через порушення їх конституційного права на безпечне для життя і здоров’я довкілля (мова йде про пожежу на нафтобазі, надмірні викиди ТЕС і пиління золовідвалів, забруднення ґрунтів і річок полігоном ТПВ та відходами тваринного походження від птахофабрики). Крім реакції підприємств на масові позови у вигляді конкретних дій (наприклад, покриття масиву золошлаків водою, щоб зменшити розпорошення пилу на населені пункти), Верховним Судом України було прийнято рішення щодо обов’язкової сплати юрсобами, які володіли нафтобазою моральної шкоди проживаючим поруч людям від 10 тис до 50 тис грн на особу (справа № 372/1308/6-ц). Суми виглядають скромно, проте важлива практика визнання компенсацій за моральну шкоду у випадках, які зазвичай складно доводити.

В країнах англосаксонської системи права, подібні прецеденти були ще в 70-х роках ХХ століття. Успішні судові процеси в інтересах постраждалих з екологічної проблематики дали поштовх не тільки більш уважному ставленню до питань техногенної безпеки, а й спонукало страхові компанії коригувати ставки для оцінки загроз збитків щодо потенційно небезпечних об’єктів, які мали шкідливі для навколишнього середовища та здоров’я населення виробництва. Відповідно це стимулювало переоснащення підприємств і впровадження інновацій.

• Заповнення методологічних прогалин страхового сектору стало предметом співпраці низки громадських організацій та наукових установ, зокрема Iнститут безпеки дорожнього руху спільно з Фондом "Скорочення ризиків", Iнститутом демографії і соціальних досліджень ім. М.В. Птухи НАН України і Iнститутом медицини катастроф МОЗ України – проводять дослідження по розробці методики оцінки економічних втрат від смерті і травм, отриманих від ДТП, що дозволить розрахувати еквівалент вартості життя середньостатистичної людини в Україні і вартості лікування травм, що матиме універсальне застосування, як для екологічної сфери, так і в контексті наслідків війни. Так, за ініціативою зазначених організацій у 2021 році була проведена нарада в РНБО України на тему "Актуальні проблеми безпеки дорожнього руху як однієї з пріоритетних складових національної безпеки", на якій було вирішено для оцінки економічних втрат держави та домогосподарств через загибель або поранення (травмування) людей внаслідок ДТП використовувати наявні іноземні методики та напрацьовані Iнститутом демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи Національної академії наук України науково-методичні розробки.

Показово, що в Україні ліміт відповідальності українського страховика у зв’язку зі смертю потерпілого становить лише 320 тис. грн у разі загибелі людини в ДТП із вини автовласника, до змін влітку цього року ця сума становила 260 тис грн. При цьому за розрахунками доктора фізико-математичних наук О.К. Щетиніної вартість середньостатичного життя на підставі теорії людського капіталу та демографічного підходу в середньому за 2016–2017 рр. в Україні склала 3 млн грн. Для порівняння, за даними Iнституту безпеки дорожнього руху, для страхового сектору життя жителя Люксембургу коштує 5 млн дол., США – 2,6 млн, Швеції – 2,4 млн, Великої Британії – 2,3 млн, Португалії – 1 млн дол. Навіть ці дані показують, що в фундаменті української держави є суттєва прогалина, яку воліли не помічати, що дозволяло політикам та чиновництву уникати звітності за кількісними і якісними показниками. Проте, війна має змінити "правила гри".

Для впровадження методики вже підготовлена законодавча основа, так у 2019 році до Закону України "Про дорожній рух" було внесена правка, щодо додаткових компетенцій КМУ, а саме – "Затвердження методики визначення економічних витрат у зв’язку з загибеллю або пораненням (травмування) людей унаслідок дорожньо-транспортних пригод". Таким чином, Уряд має всі можливості для запровадження сучасних управлінських практик, перезапуску страхового сектору і головне, в теперішніх умовах – мати адекватну оцінку збитків, визначення суми компенсацій для всіх постраждалих в Україні через російську агресію.

Життя кожної людини безцінне, але все можна порахувати. Тому сукупність дій адміністративного апарату і вищих органів влади повинна бути спрямована на реалізацію такої державної політики, щоб життя українця коштувало не менше, ніж життя американця, німця чи француза.