Яких реформ не вистачає страховому ринку?

Національний банк в якості регулятора небанківських фінансових установ, в тому числі і страхових, ініціює досить активне реформування галузі. Врахування візії самих страховиків та їх професійних об’єднань щодо розбудови ринку зробило б процес ефективнішим. Тим більше, що ми маємо чітке, обґрунтоване, системне уявлення щодо результатів реформ та кроків, які необхідно зробити.

Які основні напрямки розвитку для страхового ринку ми відзначаємо?

1. В Україні потрібно запроваджувати страхування різних видів професійної відповідальності чи відповідальності бізнесу. Цей сегмент страхування має бути на порядок більший і відігравати важливу соціальну роль, створюючи механізми соціального-фінансового захисту для громадян, які постраждали від професійних помилок чи наслідків бізнес-діяльності.

   Мова йде про страхування відповідальності медиків, будівельників, експертів, архітекторів, власників будівель та виробництв, виробників медикаментів, харчових продуктів, медикаментів тощо. Ніяк не дочекається свого часу страхування відповідальності перевізників перед пасажирами на всіх видах транспорту, включаючи міський.

   В українських судах зростає кількість так званих "медичних" справ, відкритих за позовами пацієнтів, однак питання професійної відповідальності лікарів в нормативній базі залишається недостатньо врегульованим.

   Запровадження обов’язкового страхування відповідальності лікарів та медичних закладів захистить інтереси лікарів – на жаль, медицина є сферою, де помилки мають місце – а також допоможе постраждалим пацієнтам не залишатися "сам на сам" із необхідністю відшкодовувати наслідки помилок медиків. Крім того, страхування професійної відповідальності може стати ефективним інструментом дерегуляції та зниження тиску на бізнес, при цьому не створюючи ситуації, коли порушення вимог залишається безкарним.

   Зокрема, ми пропонували такий механізм для страхування відповідальності підприємців: для тих підприємців, що уклали договір страхування, суттєво зменшується частота обов’язкових перевірок стану пожежної безпеки.

   Вважаємо, що страхування професійної відповідальності має бути обов’язковою умовою здійснення діяльності для певних категорій бізнесу та професій, оскільки запровадження обов’язкових видів страхування – досить складний і тривалий процес. При цьому держава не буде зобов’язана відповідати за ціноутворення, як це є сьогодні в обов’язкових видах – що роками стає на заваді запровадженню навіть таких важливих видів, як екологічне страхування.

2. Дієва державна підтримка агро та медичного страхування.

   Оскільки для запровадження обов’язкового медичного страхування необхідно внести зміни до Конституції, це є справою досить віддаленої перспективи. Однак держава вже зараз може стимулювати корпоративне та приватне добровільне медичне страхування (ДМС) шляхом надання податкових пільг в частині податку на доходи фізичних осіб для підприємств, що страхують своїх співробітників, та активнішого залучення до цього виду страхування приватних підприємців та фізичних осіб.

   Що стосується агрострахування, то раніше галузь вже мала досить ефективне законодавче регулювання та практики, їх варто поновити, зокрема в частині широкої держпідтримки агрострахування.

3. Якісний та системний розвиток страхового посередництва. Ми є чи не єдиною країною в Європі, де працює мізерна кількість професійних посередників: зареєстровано всього 55 українських брокерів та 31 представництво іноземних компаній.

   Зараз йде опрацювання нового законопроекту "Про страхування", в якому планується імплементувати Директиву ЄС "Про страхову дистрибуцію", але в такому вигляді, який він має, документ не формує достатніх засад для підтримки діяльності страхових посередників.

Щоб покращити ситуацію із страховим посередництвом, необхідно розмежувати і закріпити статуси т.з. "пов’язаних посередників" (фактично – страхових агентів, за дії яких страховик має нести повну відповідальність)

та незалежних посередників, якими є страхові брокери. Це дозволить утворити для кожного типу посередників правила гри на ринку, що відповідатимуть їх спроможності надавати страхові послуги, як це було зроблено в ЄС після прийняття в 2002 році Директиви "Про страхове посередництво".

Крім того, треба розробити механізми підтримки саме професійних страхових посередників – тих, що проходять відповідне навчання, мають сертифікати та включені до державного реєстру.

4. Сприяння розвиткові страхування життя та здоров’я, залучення страховиків до участі у пенсійній реформі.

   Гарним поштовхом для розвитку страхування життя стане встановлення однакових підходів до НПФ та лайфових страховиків в частині гарантування прав споживачів, нульового оподаткування платежів корпоративних страхувальників та інвестування коштів страховика.

   Необхідний механізм підтримки шляхом відміни оподаткування для корпоративних програм із страхування життя. Введення окремих кваліфікаційних вимог до посередників, що укладають договори із страхування життя, допоможе підняти довіру споживачів до лайфового ринку.

5. Страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів, що відповідає європейським стандартам.

   Я не випадково виніс окремим пунктом питання вдосконалення цього окремого виду страхування: він є самим масовим (понад 8 млн. договорів укладається щорічно). Зазвичай це перший – а іноді і єдиний – страховий продукт, з яким знайомий наш громадянин.

Саме досвід використання ОСЦПВ здебільшого формує в уявленні пересічного українця довіру чи недовіру до страхування взагалі. Причому в останні роки ми майже не спостерігаємо нарікань на роботу страховиків з ОСЦПВ: вони справно сплачують, скорочують терміни здійснення відшкодування, ефективно саморегулюються завдяки діяльності МТСБУ. Незважаючи на це, ми досі не вирішили цілу низку проблем, які віддаляють нас від досягнення європейських стандартів захисту постраждалих в ДТП і які можуть бути розв’язані виключно шляхом прийняття нового закону "Про ОСЦПВ". В першу чергу, до таких питань, що має врегулювати новий закон, відносяться: поступове збільшення страхових сум до європейських розмірів, оновлення принципів виплат за шкоду життю та здоров’ю постраждалих, вдосконалення механізму виплат за страховиків-банкрутів, відміна застарілої норми щодо виплати з урахуванням "зносу", створення законодавчих засад для технологічної трансформації галузі.

Нагадаю, що учасники ринку ОСЦПВ розробили текст нового закону, що враховує всі необхідні зміни, ще в 2015 році. З того часу було зареєстровано кілька законопроектів і ведеться активне лобіювання необхідності його прийняття як такого, що підвищить рівень реального та повного захисту учасників дорожнього руху.

Однак не лише страхування відповідальності власників транспортних засобів вимагає законодавчого реформування. Критично важлива функція для розвитку ринку страхування – це системне та адекватне оновлення законодавчої бази галузі. Що саме ми вкладаємо в поняття "системності та адекватності"?

1. Ми не підтримуємо підходи, що базуються на ідеї "оновлення нормативно-правової бази" заради оновлення як такого. Спочатку представники законодавчої влади, регулятор, учасники, експерти, професійні об’єднання, науковці мають спільно виявити проблемне поле галузі, а вже потім на основі цієї аналітики сформувати перелік та основні вимоги до законодавчих та нормативних актів, що вирішуватимуть визначені питання.
2. В першу чергу, потрібний новий закон "Про страхування", саме з урахуванням цілей, завдань та проблем, що стоять перед галуззю.

   Ключові моменти, які мають бути врегульовані новим законопроектом:

   • Збереження принципу пропорційності вимог до страхового бізнесу, що закладений у Євродирективі Solvency II
   • Зважена, поступова та обережна імплементація вимог Євродирективи, з урахуванням специфіки та стану національно ринку, та тих змін, що відбуваються в Євросоюзі зараз у процесі перегляду принципів та норм Solvency II
   • Адекватні вимоги та методики розрахунку резервів страховиків
   • Вимоги до платоспроможності за принципом "реальні кошти – під реальні резерви"
   • Можливість залучення більш сучасних джерел інвестування для страхових компаній, з акцентом на вкладання коштів в економіку нашої країни
   • Вимоги до якісного розкриття споживачам інформації щодо страхових продуктів
   • Ефективні "запобіжники" дискримінаційним ринковим практикам (наприклад, вимогам щодо акредитації страхових компаній у банках, демпінг або штучно завищені вимоги до компаній при проведенні тендерів)
   • Паритет між державним контролем та додержанням прав бізнесу
   • Зважені вимоги до корпоративного управління (дозвіл на роботу страховиків у формі товариств з додатковою відповідальністю, врахування специфіки структури власності страхових компаній в Україні, у яких здебільшого один чи декілька власників, а не майже необмежене коло, як це є на Заході).
3. Якісна процедура розробки НПА:
   • Розробка та узгодження зручної процедури підготовки НПА, що створить підстави для їх ефективного спільного опрацювання (надання пропозицій, отримання зворотного зв’язку, дотримання принципів розумної кількості документів, що одночасно надаються для зауважень тощо)
   • Обов’язкове прорахування, економічна оцінка ефективності та наслідків прийняття того чи іншого нормативно-правового документу
   • Професійний підхід з точки зору розуміння специфіки страхової діяльності (наприклад, можливість використання капіталу суттєво відрізняється у банків і страховиків, що вимагає різного підходу до вимог щодо капіталізації)
   • Відповідність процесу узгодження НПА для страхової галузі тим законодавчим вимогам, що діють для всіх інших галузей економіки країни: узгодження НПА з Державною регуляторною службою та реєстрація їх в Міністерстві юстиції тощо.

Розвиткові ринку страхування також сприятиме посилення ролі професійних об’єднань, зокрема надання їм статусу саморегулівних організацій. Однак ми наполягаємо на тому, щоб на законодавчому рівні була передбачена можливість роботи на ринку кількох СРО, а не єдиного "монопольного" саморегулівного об’єднання.

Гарним прикладом ефективної роботи професійного об’єднання є МТСБУ, яке в останні роки виконує на ринку ОСЦПВ не лише гарантійні функції, покладені на Бюро згідно закону. Зараз МТСБУ значною мірою є позитивним прикладом саморегулювання галузі, з власними стандартами для членів Бюро, з певними спільно виробленими нормами і правилами ринкової поведінки.

Діяльність саморегулівних організацій на страховому ринку дає додатковий ресурс для консолідації зусиль влади та бізнесу щодо побудови кращого майбутнього для галузі. Єдине застереження, яке ми маємо – щодонеприйнятності спроби прописати роль і функції СРО таким чином, щоб вимагалась безумовна обов'язковість членства та висувались вимоги до керівництва, активів, корпоративного управління або наявності програмного забезпечення організації.

Ми закликаємо владу, регулятора активніше залучати професійні об’єднання учасників ринку до процесів його реформування, законодавчої та нормотворчої діяльності та дослухатися до позиції та рекомендацій.